Окупація в Кривому Розі тривала досить довгий час. Німців вдалося подолати лише у лютому 1944-го року. У цій статті викладено подробиці життя криворіжців у той непростий час, як боролися, як жили і що робили. Далі на kryvyi-rih-future.
Початок окупації
14 серпня 1941 року війська Гітлера зайшли на території Кривого Рогу. Швидше за все німцями захоплення міста було ретельно сплановане і добре підготовлене, бо зайшовши до Кривого Рогу вони дуже швидко утворили власні органи влади.
Гітлерівські війська увійшли до Кривого Рогу вже 14 серпня 1941 року.
У роки окупації в місті були лише воєнізовані органи управління: комендатура округу та міста, гарнізонне начальство, і лише через деякий час на вулицях Кривого Рогу з’явилася і поліція. Через три місяці цього ж року (листопад 1940-го року) у Кривому Розі почали з’являтися органи громадянської влади.
Мер окупованого міста
Першим мером під час окупації став Сергій Шерстюк. За його правління в місті почалася активна українізація, почали з’являтися вісники написані українською мовою, весь документообіг починає переходити українською мовою.
Німці на самому початку війни досить наполегливо загравали з українською національною ідеєю. Такі дії відповідали й цілям тодішнього мера Кривого Рогу, який був уродженцем Кривбасу, але якийсь час працював у західній частині України, де свого часу встановив зв’язки з ОУН та загорівся ідеєю патріотизму.
Звичайно ж ця думка про український націоналізм у плани німців аж ніяк не входило. Тому коли німці усвідомили те, що мер Кривого Рогу Сергій Шерстюк та його підопічні зовсім не їхні пішаки, а ведуть самостійну політичну гру, їх було заарештовано. Арешт мера та його підопічних – ста п’ятдесяти осіб було здійснено у грудні 1941-го року. Всі вони були пов’язані з національним рухом, з ними проводили допити та вели слідства, після чого всі ці люди були розстріляні у гестапо.
Як жили криворіжці
У той час був суцільний дефіцит всіх ресурсів, не винятком були і продукти харчування. Через тотальний дефіцит окупантами було введено карткову систему. А міська влада, яка стала після розстрілу Сергія Шерстюка, намагалася налагодити хоч трохи життя криворіжців, щоб хоча б була подоба нормального життя. Тоді на чолі мера був Бусурманов, за правління Шерстюка він був його заступником.
Картки, які ввели окупанти, могли отримувати криворіжці лише ті, які працювали. Списки людей, які отримували торгові карти, контролював спеціально створений орган – Міськторг. Після отримання картки за певними криворіжцями закріплювався відповідний магазин або кооператив.
Наприклад, тоді існував кооператив під назвою “Нове життя”. У нього був включений цілий ряд ремонтних та майстерень, таких як слюсарна, ткацька та інші. Приймаючі точки і кіоски даного кооперативу знаходилися по всьому місту і надавали різні послуги криворіжцям.
Які були зарплати під час окупації
В окупаційний період на території Кривбасу функціонувало шістдесят п’ять підприємств та приблизно п’ятдесят організацій. Тоді у місті працювало дев’ятнадцять кінотеатрів.
Відповідно до наказу рейхкомісара Коха за годину роботи малокваліфікованого фахівця платили від 0,7-х до 1-го карбованця, досвідченим робітникам виплачували від 1,4-х до 1,7-х карбованця, майстри ж у свою чергу отримували два з половиною карбованця за годину.
На той час зарплата безпосередньо залежала від посади, яку обіймав криворіжець. Наприклад чиновники окупаційного Кривого Рогу, які займали досить значні посади в адміністрації міста, отримували тисячу і більше карбованців на місяць, а звичайний криворіжець, який був двірником, не заробляв і трьохсот карбованців за місяць роботи.
Непростою була ситуація з комунальними платежами. Сім’ям робітників криворіжців належали привілеї в оплаті даних послуг. Така знижка належала і так званим фольксдойче. А самі німці за комуналку взагалі не платили жодної копійки.
Загалом на той час окупації в комунальну платіжку криворіжців входили платежі з амортизації будинку, ремонт, якщо той проводився, платежі з постачання води та електроенергії.
Як відбувалася пропаганда
На той час виходило видання газети під назвою “Дзвін”. Вона друкувалася виключно українською мовою, а її зміст був наповнений лише матеріалами пропаганди.
На фото зображено один із розділів цього видання. На першому ж аркуші одразу впадає у вічі “Могутні збройні сили Німеччини тріщать деморалізовані радянські площі”, а нижче вже викладено успіхи, які досягли німецькі війська. Також викладено про те, що на той момент справи у Третього рейху та його союзників були добрими.
Осторонь також зазначено, що в Третьому Рейху дуже сильно цінують трудящих, а також те, що німець йде на фронт для того, щоб побачити краще майбутнє. Це протилежність до радянського робітника, якого вважали рабом, а також соціально та національно приниженим.
З зображення другої сторінки видно портрет Тараса Шевченка та його вірш “Обніміть, брати мої…”. Поруч надрукувала стаття, яка вихваляє видання, яке ще й містить антисемітські тони. Всі біди тоді приписували євреям, у тому числі репресії, національний гніт та пригнічення української культури.
А знизу сторінки можна розглянути невелику статтю про Івана Сірка. Якщо прочитай текст, то можна вловити думку про те, що Сірко не довіряв Москві, тому найкраще дослухатися його думки.
На третій сторінці викладено інформацію про патріотизм, право на вільну думку та вчинки. На наступній сторінці написано невеликий, але детальний звіт про те, що у Кривому Розі пройшов виступ трупи у театрі з постановкою “Тарас Бульба”. Постановкою цієї картини був Ванченко, а основна роль дісталася Кузьмі Шинкарюку. Подивитися сцену прийшли офіцери і німецької, італійської, і угорської армій.
На старому фото зображена сцена з цього століття, який показували в Кривому Розі в окупаційний час.
Далі у виданні викладено інформацію про відкриття шкіл. У статті знову звинувачують євреїв у тому, що вони зпоганили навчальний процес. Далі йдуть дві невеликі відомості. Перша про те, що в органах влади Кривого Рогу будуть тільки “гідні люди”, а друге про те, що буде проводитися низка гігієнічних заходів у торгових установах.
Всі інші випуски видання точнісінько як цей. Абсолютно в кожному випуску газети вихваляються успіхи німців, німецької зброї та пишуться антисемітські статті.
Страта криворізьких євреїв
У Кривому Розі фашистські загарбники також позбавлялися єврейського населення. На початку окупації міста ця справа була доручена місцевим поліцаям. Вони протягом п’ятнадцятого-чотирнадцятого жовтня організовували збори єврейського населення Кривого Рогу.
Поліцаї вели супровід євреєм аж до самої передачі німцям. Поліцаї також запевняли євреїв, що їх збирають для того, щоб відправити до Палестини, тому просили їх взяти із собою лише найнеобхідніше. Після чого у євреїв відбирали ключі від їхніх квартир та будинків і збирали їх усе у будівлі синагоги, яка на той час знаходилася на теперішній вулиці Каунаській.
Натовпи євреїв вели повз вокзал, будівлі Хладокомбінату і далі їхній шлях йшов лінією залізниці прямо до шахти номер п’ять. Де фашисти й почали розстрілювати євреїв по десять осіб, а дітей забирали та змушували нюхати чимось обмотаний ціпок, після чого діти завмирали. Усі цінні речі у євреїв відбирали. Лише за два дні було розстріляно близько двох тисяч вісімсот чоловік. Всі тіла були скинуті в шурф шахти, засипані сіллю та кинуті гранати. Німцями біля шурфу було розрито чотири ями, в які вони поклали величезні вибухівки і підірвали все, щоб шурф завалило.
Зараз про місцезнаходження шурфу мало що відомо, документів не залишилося, жодних історичних відомостей. На сьогоднішній день тисячі розстріляних людей лежать у шурфі і дістати їх звідти неможливо. Після звільнення Кривого Рогу біля цього місця було встановлено пам’ятний знак. А через тридцять років на цьому місці було прийнято рішення організувати місцеве звалище. Сміттєзвалище функціонує до цього дня, і якщо раптом виникне ідея очистити це страшне місце розтрати знадобиться ще не одне десятиліття.
