Вибрати електромобіль у наш час доволі складно: на ринку представлена велика кількість машин з різними характеристиками, і самотужки розібратися не так просто.
Серед широкого спектра варіантів є дві моделі, які привертають значну увагу, – BYD Tang і Hongqi EHS9. Обидві машини відомі своїм передовим дизайном, що вражає продуктивністю та екологічною ефективністю. Далі ми докладно порівняємо ці дві моделі, щоб допомогти вам зробити більш зважений вибір.
BYD Tang
Ціна: 43 650$
Це електричний кросовер, який являє собою поєднання ефективності, продуктивності та екологічності. Електрокар відомий своїм спортивним і стильним дизайном, який привертає увагу на дорозі.
Основні характеристики:
ємність батареї – 108 кВт·год;
тип акумулятора – літій-залізо-фосфатний (LiFePO4);
запас ходу – до 720 кілометрів;
повний привід.
Hongqi EHS9
Ціна: 102 200$
Електричний седан виробництва китайської компанії Hongqi, яка є підрозділом відомого автовиробника FAW Group. Цей автомобіль – поєднання лаконічного дизайну, передових технологій та високої продуктивності.
Характеристики моделі:
ємність батареї – 120 кВт·год;
тип акумулятора – літієва потрійна батарея NMC;
запас ходу – до 600 кілометрів;
повний привід.
Порівняння
Порівнювати будемо за кількома критеріями.
Дизайн
BYD Tang має спортивний, сучасний вигляд з агресивними лініями і динамічним силуетом. Електрокар вражає видовженими фарами, масивною решіткою радіатора та різким переднім бампером. Hongqi EHS9, з іншого боку, привертає увагу розкішним і елегантним дизайном. Авто має гармонійні форми, великі передні фари і вишукану решітку радіатора.
Інтер’єр та комфорт
Просторий салон BYD Tang поєднує в собі комфорт та функціональність. Tang також має передові опції підключення, що забезпечує приємний досвід водіння.
В порівнянні, Hongqi EHS9 підносить розкіш на новий рівень. Інтер’єр ретельно створений з використанням преміальних матеріалів та вишуканої уваги до деталей.
Продуктивність
BYD Tang оснащений двома електродвигунами, що робить його одним з найшвидших електромобілів на ринку. Він здатний розігнатися до 100 км/год всього за 4,5 секунди. Hongqi EHS9 також має потужний електродвигун, який забезпечує високу швидкість розгону і надзвичайну динаміку.
Запас ходу
У BYD Tang вражаючий запас ходу до 720 кілометрів, що робить його ідеальним вибором для тривалих поїздок, а Hongqi EHS9 може проїхати до 600 кілометрів на одному заряді. Обидві моделі мають великий ходовий запас, що робить їх придатними для різних типів поїздок.
Технології
Обидві машини оснащені передовими технологіями, як-то система безпеки, допоміжне обладнання, розваги тощо. У них також є системи автоматичного гальмування, контролю стабільності та управління водінням, що, своєю чергою, підвищує рівень безпеки.
Ціна
Вартість Hongqi EHS9 вища, оскільки це модель преміум-класу з розкішними матеріалами та вишуканим інтер’єром. Разом з тим, BYD, завдяки конкурентоспроможній вартості, більш доступний для широкого кола покупців.
Професійна консультація
Професійна консультація при виборі електрокара є надзвичайно важливою, оскільки такі машини кардинально відрізняються від традиційних моделей з двигунами внутрішнього згоряння. Фахівці мають глибокі знання про технології, характеристики та особливості електромобілів. Вони можуть надати вам об’єктивну інформацію про виробників, батареї, дальність ходу, час заряджання та багато інших тонкощів.
Якщо вам досі складно визначитися з моделлю, – зверніться до Bex Auto. Ми підберемо електрокар під ваші потреби та естетичні вподобання, а також допоможемо з оформленням документів.
Залиште заявку на сайті, і наш менеджер обов’язково зв’яжеться з вами!
У різні періоди на криворізьких підприємствах застосовувалися найрізноманітніші технології та інновації для того, щоб досягти більшого успіху, полегшити працю працівників, збільшити обсяги виробництва та інше. Але мало хто з мешканців Кривого Рогу пам’ятає, як і для чого, Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат запускав над своїм кар’єром величезний дирижабль. Далі на kryvyi-rih-future.com.ua.
ІнГЗК
На початку 1960-х років із радянських засобів масової інформації стало відомо, що у місті Кривий Ріг будують ще один гірничо-збагачувальний комбінат у районі Інгульця. Комбінат збудували у 1960-х роках на базі багатого родовища залізистих кварцитів. У 1965 році було введено в експлуатацію першу чергу комбінаті. На момент відкриття її потужність з видобутку залізняку становила 7,2 мільйонів тонн. А потужності при виробництві залізорудного концентрату із вмістом заліза понад 64% становило 3,05 мільйонів тонн. Практично через десять років ІнГЗК запустив останню третю чергу.
У підприємство ІнГЗК входить:
дробарка;
збагачувальна фабрика;
корпус флотації;
залізничний цех;
цех технологічного автотранспорту;
автотранспортний цех;
цех технологічного водопостачання та шламового господарства;
допоміжні цехи;
кар’єр.
У 21 столітті ІнГЗК є одним із успішних гірничо-збагачувальних підприємств. Протягом усієї своєї діяльності підприємство регулярно модернізувало гірничу техніку, застосовує нові технології та інноваційні рішення.
Крім цього, кар’єр ІнГЗК у 21 столітті є найбільшим кар’єром у Європі. Його глибина сягає понад 400 метрів. Проектна потужність складає 500-600 метрів. За розрахунками у кар’єрі вистачить запасів залізної руди ще до 2050 року.
Інноваційні технології 20 століття
Фото зі спільноти “Криворізька старовина”.
За багато років діяльності на ІнГЗК відбувалося безліч цікавих речей. Але одна історія є такою фантастичною, що в неї з першого разу важко повірити. Ця історія відбулася в кар’єрі ІнГЗК у середині 1960-х років. Її розповів колишній старший диспетчер гірничо-збагачувального комбінату – Віталій Захарченко. Про це пишуть на офіційному сайті Метінвесту.
Як відомо, видобуток у кар’єрі йде і вдень, і вночі. Але у 20 столітті робота у нічний час була ускладнена через відсутність достатньої кількості освітлення. Тому керівництво Інгулецького гірничо-збагачувального комбінату вирішило придбати повітряну кулю. Повітряна куля була розміром як дирижабль. Його довжина сягала п’яти метрів, а діаметр був два метри.
Для того, щоб освітлити кар’єр, повітряну кулю прикріпили тросом до автомобіля ГАЗ. До нього прикріпили дуже потужні лампи. Кулю почали піднімати над кар’єром рано-вранці – о 07:00 годині. Але в цей момент над кар’єром піднявся справжній буревій. Трос, який з’єднував дирижабль з автотранспортом, обірвало. Повітряна куля піднялася високо над кар’єром. Вона зачепила і обірвав усю повітряну електролінію, тож усі освітлювальні прилади впали.
Фото зі спільноти “Криворізька старовина”.
Дирижабль прямував у бік села Радевичеве. Там він трохи опустився ближче до землі, де зачепив воз і перевернув його. Дирижабль на потоці вітру понесло далі у бік Каховки. Дорогою він зачепив ще одну електролінію потужністю 154 кВт. Через це було знеструмлено весь Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат.
Трос, яким повітряну кулю прив’язували до ГАЗу, перегорів. Дирижабль піднявся ще вище в небо і попрямував у бік Чорного моря.
У 1960-х після цього інциденту з керівництвом комбінату зв’язалася Москва. Тоді у керівництва запитували чи немає якихось військових секретів на борту дирижабля, оскільки куля почала летіти у напрямку Туреччини. Для вирішення цієї проблеми було відправлено винищувачі. Вони збили дирижабль, що “втік” з кар’єру. Такі інновації в середині 20 століття мало не спричинили міжнародний скандал.
У 21 столітті дирижаблі давно не використовують для таких цілей. На зміну їм прийшли нові, сучасні та безпечні інноваційні технології.
Крім того, що Кривий Ріг є одним із найбільших промислових міст України, він ще одне з найбільш спортивних міст. На території Кривого Рогу в різні періоди розміщувались різноманітні футбольні поля та стадіони. Деякі з них зникли назавжди, деякі перебувають у дуже поганому стані, а деякі реконструювали і вони служать криворіжцям у 21 столітті. Далі на kryvyi-rih-future.com.ua.
На деяких стадіонах Кривого Рогу проводили історичні футбольні матчі. На них також влаштовували святкування дня міста та інше. На них влаштовували автопробіги, змагання та інші спортивні заходи.
Стадіон “Гірник”
Стадіон “Гірник” раніше називався стадіон шахти “Жовтнева”. Це багатофункціональний стадіон Кривого Рогу, який було відкрито у 1956 році.
До 2020 року стадіон “Гірник” служив домашньою ареною для футбольного клубу “Гірник. З 2020 року стадіон став будинком для футбольного клубу “Кривбас”.
Площа стадіону становить 2,5 га, місткість – 2 500 місць, а освітлення стадіону – 400 люкс.
Стадіон “Будівельник”
Фото із спільноти “Криворізька старовина”. Стадіон “Будівельник”.
Стадіон “Будівельник” знаходиться в районі першої дільниці по вулиці Ціолковського. Поруч була школа №56. Був збудований у 20 столітті за участю тресту “Криворіжбуд”. Про це пишуть в історичній спільноті “Криворізька старовина”.
Стадіон “Металург”
Фото з спільноти “Криворізька старовина”. Стадіон “Металург”, початок 1960-х років.
Ще один багатофункціональний стадіон Кривого Рогу, який був збудований у 1970 році.
Стадіон “Металург” було зведено в районі Соцміста на проспекті Металургів. Його місткість становила понад 29 тисяч людей. Довгий час стадіон служив домашньою ареною футбольного клубу “Кривбас”.
У 1999 році, спеціально до 225 річниці заснування Кривого Рогу, стадіон “Металург” реконструювали. Відповідно до стандартів УЄФА, на стадіоні встановили індивідуальні пластикові сидіння.
У 2006 році на стадіоні “Металург” пройшов єдиний в історії українського футболу – “золотий матч”, перемогу в якому здобула донецька футбольна команда “Шахтар”, обігравши у додатковий час київський клуб “Динамо”.
У 2013 році на стадіоні “Металург” дебютував інший криворізький футбольний клуб “Гірник”, який згодом став єдиним представником міського футболу на професійній арені.
У 2020 році стартувала масштабна реконструкція міської футбольної арени в рамках програми президента України Володимира Зеленського “Велике будівництво”. У ході реконструкції було знесено Південну, Західну та Північну трибуни та розпочато будівництво основи нових трибун, а також розпочато реконструкцію Східної трибуни. Стадіон мали здати, але через війну, яку розпочала Росія проти України, будівництво було припинено.
Стадіон “Суха балка”
Фото з спільноти “Криворізька старовина”. Стадіон “Суха балка”, 1968 рік.
Стадіон у районі 20 партз’їзду було відкрито 1958 року. Трибуна стадіону була виконана в унікальній формі – у вигляді амфітеатру. Над трибунами піднімалася колонада у стилі сталінського ампіру. Загальна площа стадіону “Суха балка” складає 3 гектари. Футбольне поле було завбільшки 105×85 метрів. Місткість стадіону була розрахована на 10 тисяч людей. Навколо футбольного поля було обладнано бігові доріжки. Їхня довжина становила 400 метрів. На території стадіону “Суха балка” також розміщувався тенісний корт, волейбольний та баскетбольний майданчики, сектори для стрибків у висоту та довжину. У 21 столітті стан спортивної криворізької арени перебуває в дуже плачевному стані.
Стадіон “ПівдГЗК”
Фото з спільноти “Криворізька старовина”. Стадіон “ПівдГЗК”.
Стадіон “ПівдГЗК” знаходиться в Інгулецькому районі на житловому масиві ПівдГЗК. Це місце є будинком місцевого аматорського футбольного клубу Південного гірничо-збагачувального комбінату.
Стадіон “ПівдГЗК” у Кривому Розі було збудовано після того, як у місті відкрився Південний гірничо-збагачувальний комбінат у 1955 році. Даний стадіон відомий тим, що у 1994 році на ньому відбувся футбольний матч між криворізьким “Кривбасом” та харківським “Металістом”. Спочатку футбольний матч Вищої ліги України планували провести на домашній арені футбольного клубу “Кривбас” – на стадіоні “Металург”, але після цього поєдинок перенесли на стадіон “ПівдГЗК”. Наприкінці 20 століття на легендарний футбольний матч прийшло понад п’ять тисяч уболівальників.
Стадіон “Спартак”
Фото із спільноти “Криворізька старовина”. Стадіон “Спартак, 1930-ті роки.Фото із спільноти “Криворізька старовина”. Стадіон “Спартак, 1930-ті роки.Фото із спільноти “Криворізька старовина”. Стадіон “Спартак, 1930-ті роки.
Раніше всім відомий стадіон “Спартак” у Кривому Розі називався “Динамо”. Це один із найстаріших стадіонів Кривого Рогу. Він був збудований у 1930-х роках на березі річки Саксагань у парку імені Федора Мершавцева.
До 1935 року на стадіоні взагалі був трибут. Глядачі дивилися усі футбольні матчі стоячи, або брали із собою стільці.
Фото із спільноти “Криворізька старовина”. Стадіон “Спартак, 1953 рік.Фото із спільноти “Криворізька старовина”. Стадіон “Спартак, 1953 рік.Фото із спільноти “Криворізька старовина”. Стадіон “Спартак, 1953 рік.
Декілька разів стадіон реконструювали. Остання масштабна реконструкція стадіону “Спартак” розпочалася у 2017 році. У ході реконструкції, яка проходила у рамках президентської програми “Велике будівництво” була зведена ще одна трибуна. Стадіон “Спартак” був повністю готовий до здачі, але через війну, яку розпочала Росія проти України, відкриття було перенесено.
Спортивний комплекс “Юність”
Фото з спільноти “Криворізька старовина”. Спортивний комплекс “Юність”, 1965 рік.
Спортивний комплекс “Юність” знаходився на житловому масиві “Юність”, раніше – “Молочна”. Він був побудований силами криворізького рудника імені Карла Лібкнехта. Спортивний комплекс раніше був розміщений на місці сучасного чотирнадцятиповерхового будинку №38 на вулиці Покровській (Підбельського).
У спортивний комплекс входили:
легкоатлетична бігова доріжка;
сектори для стрибків у довжину, висоту;
сектори для штовхання ядра;
гімнастичний майданчик;
волейбольний майданчик;
баскетбольна площадка;
бадмінтонний майданчик;
тенісний корт;
столи для настільного тенісу;
дитяче футбольне поле;
атракціони.
Стадіон “Шахтар”
Стадіон “Шахтар” знаходиться в історичному районі Кривого Рогу – Гданцівці. Він належить футбольній академії ФК “Шахтар”. Раніше стадіон виглядав зовсім інакше. Це був старий, напівзруйнований стадіон. Але його придбали та почали дбати, а також розвивати спорт у місті – футбол.
Це далеко не всі спортивні стадіони, що знаходяться у Кривому Розі. Також є ще невеликі футбольні поля:
по вулиці Чумацькій – Стадіон ЗОШ №10 “Спарта”;
по вулиці Миколи Світальського – Стадіон КЦРС;
Стадіон Криворізького центру професійної освіти металургії та машинобудування;
старий стадіон на вулиці Волосевича;
стадіон ПівдГЗК по вулиці Підліпи;
футбольний стадіон на мікрорайоні Зарічний;
Стадіон ЗОШ №31
Стадіон на мікрорайоні Сонячний;
Гареве поле;
Футбольне поле “Локомотив”;
інші.
Звісно, на території міста Кривий Ріг є старі спортивні об’єкти, які давно ніхто не обслуговує. Вони давно прийшли у занепад. Але є і нові, відконструйовані стадіони. Вони є кращими спортивними аренами міста.
Популярність електробайків останнім часом дуже зросла. Пов’язано це з розвитком велосипедного спорту в Україні та бажанням людей долати великі відстані без простоювання у безкінечних пробках. Якщо ви вперше зіткнулися з поняттям «електробайк» і хочете розібратися в питанні, ця стаття вам допоможе.
Електробайк: визначення та види
Якщо простими словами, це класичний велосипед з електродвигуном. У ньому є педалі, і за бажання ви можете їхати без витрати електрики, але при підйомі в гору електромотор буде дуже корисним.
У електробайків є ряд переваг перед скутерами та мотоциклами. Вони більш екологічні, оскільки не виробляють вихлопних газів. Економічні в експлуатації, тому що не вимагають палива, а запчастини та набори для електровелосипеда можна купити навіть в інтернеті. Крім того, електробайки можуть бути зручнішими для використання в міських умовах, оскільки їм не потрібно багато місця для паркування. Провести ремонт такого автомобіля досить просто, якщо ви знайомі з пристроєм велосипеда.
Характеристики електробайків
Є кілька типів електробайків, які різняться за розміром, потужністю та характеристиками. До основних параметрів можна віднести:
Максимальна швидкість. Якщо це транспортний засіб для дитини, то максимальна швидкість становитиме 30-40 км/год. Для дорослої людини цей показник може досягати 120 км/год.
Потужність. Цей параметр вимірюється у ватах. Чим вища потужність, тим швидше і продуктивніше електробайк. Стандартною вважається потужність 1200-1500 Вт, хоча в деяких моделях може досягати 3000 Вт.
Акумулятор та запас ходу. Ці параметри взаємопов’язані. Що більше заряд акумулятора, то довше зможе їхати електробайк без підзарядки. У деяких моделях запас ходу досягає 100 км, хоч стандартом вважається 40–80 км.
Заряджання. Електробайки можна заряджати від звичайної розетки. Час залежить від ємності акумулятора.
Діаметр коліс. Вибір залежить від того, яким покриттям ви плануєте пересуватися. Наприклад, для пересіченої місцевості підійдуть колеса великого діаметра, а асфальтового покриття — середні і невеликі.
Вартість. Ціна такого транспортного засобу безпосередньо залежить від усіх перерахованих вище характеристик, а також від бренду, який його випускає. Чим простіше і слабше електробайк, тим його ціна буде нижчою.
В Україні електробайки вважаються відносно новим видом транспорту, але інтерес до них зростає стрімко. Екологічний, вигідний та маневрений особистий транспорт впевнено наповнює дороги мегаполісів. Якщо ви шукаєте недорогий, але при цьому практичний варіант для прогулянок, поїздки на навчання або роботу, тоді електробайк — цікава альтернатива класичним велосипедам та неекологічним скутерам.
Важко визначитися із вибором через кількість ігрових клубів. Кожен ресурс намагається привабити гравців чимось своїм. Одні онлайн-казино пропонують щедрі бонуси, інші – багате наповнення, а казино 777 гарантує і те, й інше. Ліцензований ігровий портал допоможе розслабитися та відволіктися, приємно та з користю провести час. Адже, крім позитивних емоцій від такого вибору, гравець зможе виграти.
Основні критерії відбору
Для вибору дійсно хорошого онлайн казино на гривні важливо проаналізувати характеристики віртуальних клубів.
Легальна робота порталу. Українським гравцям достатньо лише перевірити, чи є в онлайн казино ліцензія. Не можна довіряти порталам без цього документа, адже тоді немає впевненості у безпеці та збереженні особистих даних та засобів.
Оформлення та наповнення. Якісне, добре продумане та структуроване оформлення онлайн казино – це ознака того, що портал розраховує на довгу роботу, на залучення дедалі більшої аудиторії гравців. Теж можна сказати про наповнення – про асортимент ігор. Надійні клуби завжди пропонують сертифікований софт від найкращих розробників.
Відсоток повернення завжди впливає прибутковість. Краще віддавати перевагу апаратам з показником 95-98%.
Комфортний та інтуїтивно зрозумілий інтерфейс не завдасть зайвого клопоту, допоможе навіть новачку швидко зорієнтуватися. Завжди на етапі знайомства з онлайн казино оцінюйте колірне сприйняття та структуру, колірну гаму. Приємно, коли дизайн приємний і не відволікає від головного – захоплюючої та різноманітної гри.
Відгуки та огляди. Оцінка досвіду інших гравців допоможе сформувати власну думку про той чи інший ігровий клуб. Варто також ознайомитися з цією інформацією перед прийняттям рішення.
Мобільний додаток чи версія. Сучасні ігрові клуби пропонують користувачам більше не прив’язуватися до ПК, а бути вільним у своєму бажанні та прагненні приємно проводити дозвілля.
Тільки легальні онлайн казино в Україні
Це те гасло, про яке повинні пам’ятати гравці. В Україні у віртуальні розваги можна грати легально, головне – підібрати потрібний для цього ресурс.
Онлайн казино 777 вважається саме таким порталом. Щоб стати його частиною, важливо виконати кілька простих умов:
бути повнолітнім;
не створювати кілька облікових записів;
вказувати лише достовірну інформацію;
зареєструватися та авторизуватися. Можна вибрати спосіб, який вам найбільше підійде. Наприклад, можна використовувати номер мобільного телефону або адресу електронної пошти. Сучасні онлайн казино навіть пропонують авторизуватися через обліковий запис однієї з популярних соціальних мереж;
важливо пройти верифікацію, тобто підтвердити особистість;
поповнити депозит та вибрати бажаний апарат для яскравого дозвілля.
Варто додати, що у легальному онлайн казино набагато комфортніше грати. Справа в тому, що до таких віртуальних закладів завжди висувають жорсткіші вимоги. Такий легальний заклад, як казино 777, цінує свою репутацію, тому робить все, щоб членам клубу було приємно проводити тут свій час.
В Кривом Роге на Гданцевке в районе старого военного городка находиться небольшая церковь, а ранее на этом месте в Кривом Роге располагался первый в городе плавательный бассейн. Далее на kryvyi-rih-future.com.ua.
Как работал первый криворожский плавательный бассейн
На Гданцевке по улице Старовокзальная, 64 располагался не просто бассейн, а первый в Кривом Роге закрытый плавательный бассейн. Его открытие торжественно состоялось в 1965 году. В те годы в бассейне было 4-е плавательные дорожки, каждая из которых была по 25-ть метров.
Из старого фото взятого с сообщества “Криворожская старина” один из местных жителей рассказывает, что в этом крытом бассейне в 1960-х годах занимался плаванием чуть ли не весь Кривой Рог. Плавательный бассейн на Гданцевке работал с 6:15 утра и до 22:15 вечера. На одной дорожке плавали по 20-ть, иногда по 24-ре человека.
В этот бассейн приезжали с самых отдаленных районов Кривого Рога в самое раннее утро, чтобы успеть поплавать перед школой, потренироваться и успеть на занятия в школу с полным зарядом энергии. В бассейн приезжали жители Смычки,Червоной, добирались на Гданцевку и с площади Освобождения, а также других районов.
Следует отметить, что в теплую пору года занятия по плаванию проходили в парке имени Федора Мершавцева на Лодочной станции. В осенний период воспитанников гданцевского плавательного бассейна учили управлять лодками. Они ходили по реке от Ингульца до Черногорки.
Но после того как штаб был перенесен на Гору, все было демонтировано. Демонтировали и котельную, которая находилась около плавательного бассейна на Гданцевке. Соответственно если нет котельной, то и нет воды и бассейн не может функционировать и принимать криворожан.
Местный житель Касьянов Владимир в сообществе “Криворожская старина” отметил, что даже после закрытия плавательного бассейна на Гданцевке, ветераны плавания Кривого Рога продолжили свою работу, но у же в других городских бассейнах и не прекратили общение друг с другом.
Церьковь вместо бассейна на Гданцевке
В здании бассейна по улице Старовокзальная, 64 на Гданцевке находиться Храм Покровы Пресвятой Богородицы. Богослужения здесь начались в 2002 году.
Сама церковь размещена холле первого этажа плавательного бассейна, а также в зале где ранее спортсмены проводили разминку перед тем как начать тренировку по плаванию на втором этаже. На втором этаже ничего нет, там так и осталась пустовать чаша бассейна. В планах у Храма Покровы Пресвятой Богородицы в будущем и обустроить второй этаж. Забросать чашу бывшего плавательного бассейна и на втором этаже обустроить большой зал храма. Но у церкви на расширение нет средств, поэтому чаша бывшего плавательного бассейна на втором этаже остается заброшенной.
Криворожане которые выходят на остановке около теперешнего храма по привычке просят остановит на “плавательном бассейне”. В памяти у местных жителей, которые застали лучшие годы работы бассейна на Гданцевке, его развитие, плавательные тренировки, навсегда запомнят его таким.
На території Кривого Рогу знаходиться дуже багато пам’ятників. Більшість із них присвячена історичним діячам, які зробили важливий внесок у розвиток та процвітання Кривого Рогу в різні епохи. Далі на kryvyi-rih-future.com.ua.
Пам’ятник Олександру Полю
Археолог Олександр Поль зробив найважливіший внесок у розвиток промисловості Кривого Рогу. Він був засновником промислової розробки одного з найбільших у світі родовищ залізняку. Також за його ініціативи було створено Акціонерне товариство криворізьких залізних руд.
Наприкінці 19 століття Криворізький залізорудний басейн був на першому місці в Російській Імперії з видобутку залізняку, а Катерининська залізниця перевозила найбільший обсяг вантажів. На початку 20 століття на території Кривого Рогу налічувалося понад 70 копалень. Видобуток залізняку на території Кривого Рогу став можливим завдяки дослідженням, які проводив Олександр Поль.
Один із перших пам’ятників Полю, був встановлений у Дубовій балці ще за життя видатного археолога. Після смерті Поля, перша пам’ятка була встановлена в 1908 році за ініціативою Акціонерного товариства криворізьких залізних руд недалеко від Гданцівського чавуноливарного заводу.
Фото із спільноти “Криворізька старовина”. Урочисте відкриття пам’ятника Олександру Миколайовичу Полю у 1908 році.
Погруддя Поля на початку 20 століття виготов скульптор з Одеси – Едвардс Б.В. Він був вилитий із бронзи в Парижі в майстерні Перрі. П’єдестал був виготовлений із цільної брили кварциту. Його висота сягала трьох метрів. На п’єдесталі також було розміщено табличку з написом: “Корисної діяльності Олександра Миколайовича Поля у Кривому Розі, 1870-1890 роки. Від Акціонерного товариства криворізьких залізних руд”. Ця пам’ятка довго не простояла, була вкрадена через кілька років. Після цього про діяльність Олександра Поля у Кривому Розі на деякий час забули.
Лише у 1980-х роках про діяльність та заслуги Поля заговорили знову. Про Олександра Поля почали писати такі видання як:
“Наше місто”;
“Торговий дім”;
“Дніпро вечірнє”;
“Придніпровська магістраль”;
“Дзеркало тижня”;
“Червоний гірник”.
Також було випущено історичні телепередачі, які знайомили українців із видатним діячем.
Наприкінці 20 століття керівництво Дніпропетровського історичного музею ім. Дмитра Яворницького звернулося до обласної ради та міського виконкому з листами про увічнення пам’яті видатного діяча – Поля. Адже його заслуги були дуже важливими для всього Дніпропетровського краю. Тому музей запропонував встановити пам’ятник Олександру Полю у Кривому Розі. Про це пишуть на сайті monuments.
Пам’ятник Полю, який знають багато криворіжців, встановили у місті в 1996 році на проспекті Поштовому. Автором пам’ятника став скульптор, заслужений художник України – Олександр Васякін. Пам’ятник був відлитий у фасонно-ливарному цеху металургійного комбінату майстром Рєпніковим Н. П. Кожного року, 1 вересня, у день народження видатного діяча Криворіжжя, місцеві жителі біля пам’ятника покладають живі квіти.
Пам’ятник Василю Михліку
Василь Михлік народився 1922 року в селі Солдатському, у бідній селянській родині. У 1926 році разом із родиною він переїхав до міста Кривого Рогу. Тут він провів своє дитинство та юність. У 1940 році, після закінчення школи, Михлик вступив до авіаційного училища.
У 1943 році він здійснив свій перший бойовий виліт. Це було у дні історичної битви на Курській дузі. Він брав участь у сутичках із ворогом у небі під Орлом, Брянськом, у боях за ліквідацію блокади Ленінграда, у битвах під Нарвою та Псковом, на Карельському перешийку, при звільненні Виборга, Естонії, Литви, у Східній Пруссії.
У 1945 році Михліку було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. За роки війни він здійснив понад 180 бойових вильотів. Михлик один знищив 29 німецьких танка, 127 автомашин, 48 возів із вантажем, 15 точок зенітної артилерії та 8 мінометних батарей.
На згадку про відважного льотчика-криворіжця у 1949 році було встановлено бронзове погруддя по вулиці Олександра Поля (колишньої вулиці Жовтневої). Скульптором погруддя Михліка виступив А. Кондратьєв, а архітектором Д. Савицький.
Пам’ятник Козаку Рогу
Ідея створення пам’ятника на честь засновника Кривого Рогу прийшла міській владі ще наприкінці 20 століття. Тодішній міський голова Кривого Рогу – Григорій Гутовський доручив відомому місцевому скульптору Олександру Васякіну розробити дві скульптури: “Козак Ріг” та “Інгульець та Саксагань”. Відповідно до проекту обидві скульптури мали встановити біля злиття річок Інгулець і Саксагань, саме там, де було засновано місто. Скульптури мали поставити по обидва боки Човнової Станції у парку імені Мершавцева (парку Правди). Але через соціальні та економічні обставини, що склалися в країні наприкінці 20 століття здійснити ідею зі скульптурами не вдалося. Довгий час форма перебувала у підвалі міської ради, а згодом розміщувалась в одній із міських художніх шкіл. Відновити проект вдалося лише у 2011 році Юрію Вілкулу. Проект із скульптурами трохи видозмінили. Зокрема, скульптуру “Інгулець та Саксагань” відмовилися встановлювати, а пам’ятник “Козаку Рогу” було встановлено в іншому місці – біля Криворізької міської ради.
Скульптуру було відлито з бронзи у приватній майстерні відомого українського скульптора Олега Пінчука.
Пам’ятник Володимиру Бизову
Бизов Володимир був ректором Криворізького технічного університету в період з 1985 по 2002 рік. Також Бизов був Президентом Академії гірничих наук України, професором, доктором технічних наук, автором трьох монографій, понад двухсот наукових статей та понад тридцять авторських свідоцтв. Він був засновником наукової школи з теорії управління якістю сировини гірничих підприємств, головою спеціалізованої ради захисту докторських дисертацій. Володимиру Бизову було надано почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України», лауреата Державної премії в галузі науки і техніки. Під його чуйним керівництвом була підготовлена “Бібліотека гірничого інженера”, яка складається з чотирнадцяти томів. Крім цього, Бизов обирався головою спеціалізованої ради із захисту докторських дисертацій. Професор Бизов був членом оргкомітету Міжнародного гірничого конгресу, Всесвітньої асоціації гірських професорів та Нью-Йоркської академії наук тощо. Він був нагороджений орденом “Знак Пошани”, медаллю “Ветеран праці”, медаллю “За доблесну працю”. За своє життя він зробив важливий внесок у розвиток Кривого Рогу. Його дуже високо цінували як вченого не лише у Кривому Розі, а й у всьому світі. Він був членом Королівського лондонського товариства гірників, входив до Світової асоціації гірських професорів. А на території колишнього Радянського Союзу мало хто знав відкриті гірничі роботи так глибоко як він.
У 2012 році біля головного корпусу Криворізького національного університету урочисто відкрили пам’ятник колишньому ректору тоді ще Криворізького технічного університету – Володимиру Бизову. Погруддя було відлито з бронзи. Постамент був виготовлений із червоного токівського граніту.
Пам’ятник Корнею Речмидило
Більшість мешканців Кривого Рогу не знали хто такий Речмідило, доки у 2021 році біля Криворізької міської ради не було встановлено пам’ятника.
Корней Речмидило народився 1883 року в багатій селянській родині. В 1917 став інструктором Центральної Ради для місії зі створення в регіоні округів спеціальних організацій, які були прихильниками УЦР. Був обраний за правління профспілки “Гірничопраця”. Незадовго був обраний до Криворізької ради робітничих, селянських та солдатських депутатів. Згодом став головою цієї ради і разом з цим був і отаманом Криворізького полку “вільного козацтва”.
Він вкладав значні зусилля для роботи апарату української державної влади у Криворізькому регіоні, а ще займався охороною соціального порядку. Найімовірніше, що саме Речмидило підняв жовто-синій прапор над будівлею Криворізької Ради, яка на той момент перебувала у Центрально-Міському районі по вулиці Олександра Поля у будинку номер 12. У 1917 році йому довелося виїхати з міста, щоб уникнути арешту від більшовиків. Через рік Речмидило повернувся до Кривого Рогу, але його вбили більшовики.
Щодня проходячи повз міські об’єкти, криворіжці, не замислюються про те, що об’єкт був збудований у 19-20 століттях. У Кривому Розі збереглася дуже мала кількість історичних об’єктів, навіть у його найстарішій частині. Багато споруд було зруйновано ще в довоєнний період, деякі будівлі зруйнували під час війни і після не відновили. У 21 столітті деякі міські старовинні об’єкти також були знесенні. Багато криворіжців навіть не уявляють які раніше найкрасивіші архітектурні споруди знаходилися на вулицях Кривого Рогу. Далі на kryvyi-rih-future.com.ua.
У період 19-20 століть Кривий Ріг поступово забудовувався. Будували невеликі будинки з цегли від одного до трьох поверхів. Такий стиль будівництва у Кривому Розі отримав назву “цегляний”. У старому місті можна зустріти не одну стару архітектурну споруду, побудовану в “цегляному” стилі. У Кривому Розі зводили будинки і в стилі модерн.
У 19-20 століттях якість будівництва була на дуже високому рівні. Саме тому деякі старовинні архітектурні споруди дуже добре збереглися в первозданному вигляді. Побачити історичні архітектурні споруди можна у старій частині Кривого Рогу, на перших вулицях, а також у старих рудничних селищах: Шамкове, Ростковське та інші.
Перший храм Кривого Рогу
Фото з спільноти “Криворізька старовина”. Вид на дореволюційний проспект Поштовий та вулицю Миколаївську.
Перший храм, який було збудовано ще у містечку Кривий Ріг, було виконано з дерева. Його звели по вулиці Свято-Миколаївській у 1761 році. Коли до Кривого Рогу прийшли кримські татари, вони спалили вщент храм. Його вдалося відновити лише у 1862 році. Тоді храм збудували абсолютно новий і вже з каменю. Але у 1934 році його знову спробували зруйнувати. Була здійснена спроба підірвати храм, але його фундамент був дуже міцним, і церкву повністю зруйнувати не вдалося.
Фото із спільноти “Криворізька старовина”. Вид на дореволюційний проспект Поштовий та вулицю Миколаївську, 1900 рік.Фото з спільноти “Криворізька старовина”. Свято-Миколаївський храм, 1929 рік.
Це був хрестово-купольний храм із коротким перехрестям та одноярусную дзвіницею над притвором. Висота дзвіниці з хрестом досягала 30 метрів, лазні купола – 28 метрів, довжина храму – близько 30 метрів. Інтер’єр храму, за спогадами старожилів, був пишним, іконостас – позолочений. За одними з даних, ікони, що знаходилися у Свято-Миколаївському храмі, були скинуті до міські шахти співробітниками НКВС.
У давнину на церковні таїнства були такі розцінки:
У 2016 році в ході реконструкції скверу по вулиці Свято-Миколаївська було знайдено залишки того самого уцілілого фундаменту храму.
Криворізьке комерційне училище
Фото із спільноти “Криворізька старовина”. Будинок Фанштейна, а після Криворізьке комерційне училище по вулиці Глінки, 1908 рік.
Криворізьке комерційне училище було засноване 1908 року по вулиці Глінки. Ініціаторами створення училища виступили:
Роговський М. А., який був директором-розпорядником відділення “Анонімного товариства Криворізьких залізних руд”;
Павлов І. І., який був директором Донецької копальні;
Херсонська промислова біржа.
Фото з спільноти “Криворізька старовина”. Криворізьке комерційне училище по вулиці Глінки.
Станом на 1910 рік в училищі отримували освіту 150 хлопців та 59 дівчат. Будівля профункціонувала як комерційне училище до 1922 року. Після чого у будівлі була створена:
у 1923 році соціально-економічна школа;
у 1925 році школу реорганізували на торгово-промислову школу;
у 1927 році навчальний заклад став кооперативно-промисловою школою.
Навчальний заклад проіснував до 1929 року. Будівлю було збудовано у стилі модерн. У 1971 році будівлю було знесено.
Фото із спільноти “Криворізька старовина”. Криворізьке комерційне училище на вулиці Глінки, 1915 рік. Другий поверх був прибудований у 1912 році.
Азовсько-Донський Комерційний Банк
Фото: shukach.com. Азовсько-Донський Комерційний Банк, 1912 рік.
У 1904 році до збудованої будівлі по вулиці Свято-Миколаївській в’їхав Азовсько-Донський Комерційний Банк. Двоповерхову будівлю зводили спеціально для банку. Будівля була виконана у класичному стилі з деякими елементами ренесансу. Такі елементи у 19-20 столітті були загальноприйнятими під час будівництва банків. Їх чітко можна побачити в таких архітектурних деталях як:
рустування першого поверху;
аркова форма вікон другого поверху;
два ризаліти, у верхній частині яких були балкони, обрамлені напівколонами.
У 1904 році завідувачем Криворізького відділення Азовсько-Донського Комерційного банку став Гольдштейн П.М., який мав право першого підпису. Другий підпис був у Луцького С. Г., який за сумісництвом був ще й скарбником при Криворізьких Громадських Зборах, а в 1909 році, коли відкрилося в Кривому Розі агентство Санкт-Петербурзького Міжнародного Комерційного банку, працював у ньому керуючим. Про ці історичні відомості повідомляють на сайті shukach.com.
Фото: shukach.com. Будівля колишнього Азовсько-Донського Комерційного Банку, 2013 рік.
Первісний вид банку не зберігся. Будівлю було перебудовано. У 21 столітті у будівлі колишнього банку знаходяться різні магазини.
Велика Хоральна синагога
Фото: Вікіпедія.
Хоральну синагогу у Кривому Розі збудували на вулиці Синагогальній (сучасна вулиця Каунаська) у 1899 році. Будівництво синагоги припало саме на бурхливий розвиток міста, і якраз на той час, коли набула чинності скасування заборони на будівництво двоповерхових будинків у містечках. Тож синагогу у Кривому Розі будували двоповерхову. У 19 столітті таке будівництво обійшлося приблизно 300 тисяч рублів сріблом, тільки фасад і 200 тисяч рублів сріблом його оздоблення. Гроші на будівництво синагоги збирало все містечко. Внутрішнє приміщення синагоги було дуже вишуканим, величним та багатим. Будівлю було зведено у стилі пізнього бароко. Це місце стало справжнім центром культурного та соціального життя євреїв у Кривому Розі. У 1928 році синагогу трансформували в Будинок єврейської культури. Тут почали проводити зустрічі, виступати різні колективи, показувати фільми та інше. У 1936 році будівлю синагоги було передано криворізькому аероклубу. Під час війни старовинна синагога була зруйнована. На її фундаменті у 21 столітті стоїть житловий будинок №3.
Фото із спільноти “Криворізька старовина”.
Втрачена дореволюційна архітектура
У Кривому Розі збереглася невелика кількість дореволюційних архітектурних об’єктів. Криворіжці можуть дізнатися про старовинні будинки, які в 19-20 століттях знаходилися по сусідству з їхнім будинком або на місці їхнього будинку, на вулиці де вони живуть, лише подивившись на фото.
Дуже велика кількість величних дореволюційних споруд Кривого Рогу була зруйнована. У давнину, коли майже кожна будівля в місті була виконана в цегляному та інших стилях, ніхто навіть не замислювався, що колись ці споруди будуть представляє з себе не аби яку історичну цінність. Іх без роздумів зносили, перебудовували, багато архітектури було втрачено під час війн. Дехто чинив з історичними пам’ятками дуже безглузді речі, як з будинком видатного дворянина Федора Мершавцева. Гості, відвідавши старе місто можуть побачити деяку вцілілий дореволюційну архітектуру:
будівля колишнього “Товариства Взаємного Кредиту” 1908 року – проспект Поштовий, 35;
двоповерховий житловий будинок №56, 1910 року – вулиця Свято-Миколаївська;
будівля єпархії кінця 19 століття – початку 20 століття – вулиця Церковна;
будівля колишньої жіночої гімназії Варвари Головченко, 1908 року – вулиця Церковна;
будинок Нагнійного, в якому на початку 20 століття проводили Громадські Збори, 1900 року – вулиця Свято-Миколаївська, 64;
будинок Корнілова, 1868 року – вулиця Свято-Миколаївська, 54;
будівля Свято-Миколаївського храму, 1898 року – вулиця Першотравнева.
Фото із спільноти “Криворізька старовина”. Два дореволюційні будинки по вулиці Свято-Миколаївська, №37 та №39. Обидва знесли. На місці будинку №39 у 21 столітті збудовано магазин “АТБ”.Фото із спільноти “Криворізька старовина”. По центру фото – один із найкрасивіших будинків дореволюційної архітектури, який належав братам Філімоновим. Як і багато старовинних будинків, знесено на початку 2000-х років.Фото із спільноти “Криворізька старовина”. Дореволюційні будинки на проспекті Поштовому на місці майбутнього “Будинку природи”.Фото із спільноти “Криворізька старовина”. Дореволюційний будинок №21 по проспекту Поштовий. Знесений у 1980-ті роки. Фото 1978 року.Фото із спільноти “Криворізька старовина”. Дореволюційний будинок №21 по проспекту Поштовий. Знесення у 1980-ті роки.Фото із спільноти “Криворізька старовина”. Дореволюційний будинок №22 по вулиці Староярмарковій (не зберігся). Фото 1985 року.Фото із спільноти “Криворізька старовина”. Криворізьке медучилище на вулиці Олександра Поля №20 (колишній вулиці Базарній, Жовтневій). Будинок дореволюційної споруди. Будівлю було знесено. На його місці заклали сквер із бюстом Валявка. Фото 1959 року.Фото із спільноти “Криворізька старовина”. Криворізьке медучилище на вулиці Олександра Поля №20.Фото із спільноти “Криворізька старовина”. Дореволюційний будинок на розі проспекту Поштового та вулиці Лермонтова. На його місці було збудовано “Кривбаспроект”.Фото із спільноти “Криворізька старовина”. Дореволюційний будинок №51 на розі вулиці Комерційної (Янова) та Свято-Миколаївської. Будинок знесений до 1988 (89) року.
Залізниця Криворіжжя, а також різні залізничні об’єкти, що знаходилися на території Кривого Рогу, раніше входили до складу Катерининської залізниці. Ця залізниця існувала у період 1882-1936 років, після чого їй дали нову назву – Сталінська залізниця. У 1961 році залізниця отримала свою сучасну назву – Придніпровська залізниця. Далі на kryvyi-rih-future.com.ua.
За багато років існування залізниці на територіях Криворіжжя, об’єкти, що належать їй, пережили значні зміни. Деяких ділянок залізниці більше немає, деякі ділянки значно видозмінили, а деякі з них функціонують на повну потужність і в 21 столітті.
Старовинні об’єкти, збудовані ще за часів Катерининської залізниці, є пам’ятками індустріальної спадщини Криворіжжя. До таких історичних пам’яток належать:
Цей будинок, зображений на фото, знаходиться біля залізничної станції “Латівка”. Раніше станція “Латівка” належала до Інгулецької гілки Катерининської залізниці. На фото зображено одну із старовинних будівель колишньої Катерининської залізниці. Будівля раніше була житловим будинком для залізничних працівників. Загалом таких будівель у районі залізничної станції “Латівка” було дві.
Руїни старовинної залізничної станції “Латівка”
Фото: Едуард Дворчук.
На відміну від двох житлових будинків для залізничників Катерининської залізниц, сама станція “Латівка” не збереглася. На місці старовинної залізничної станції залишились лише руїни. Станцію “Латівка” збудували в період 1899-1900 років. Назву їй дали на честь села “Латівка”, поблизу якого розміщувалась залізнична станція.
Фото: Едуард Дворчук.
Інгулецький залізничний міст
Інгулецький залізничний міст або відомий також завдяки прізвищу інженера – міст Белелюбського. Був побудований в 1884 році. Його звели через долину річки Інгулець, що в районі Гданцівки. Раніше міст служив перегоном “Червона – Кривий Ріг”. У період 1939-1945 військових років, міст як і більшість інших об’єктів Кривого Рогу було зруйновано. Його відновили після закінчення війни.
Велика водопропускна труба
Фото: Едуард Дворчук.
Велика та старовинна водопропускна труба, схожа на тунель, розташовується по тальвегу безіменної балки. Цікавий тунель знаходиться біля Інгулецького залізничного мосту, також відомого як Білелюбський міст у південній частині Гданцівки. Труба проходить через залізничний насип. Матеріал з якого побудований тунель – це місцеві породи: кварц та вапняк. Стан водопропускної труби в 21 столітті досить добрий.
Будинок для залізничників станції “Кривий Ріг”
Фото: Едуард Дворчук.
Об’єкт було збудовано наприкінці 19 століття. Довгий час він служив житловим будинком для робітників залізничної станції “Кривий Ріг” Катерининської залізниці. Сучасна назва цієї станції “Кривий Ріг – Західний”. Про це також пишуть на історичному порталі 1775.dp.ua.
Будинок для працівників залізниці будували з вапняку та керамічної цегли. У 21 столітті будинок має досить непоганий вигляд.
Станція “Кривий Ріг”
Фото: Едуард Дворчук.
На фото зображено будівля старого залізничного вокзалу Катерининської залізниці – “Кривий Ріг”, який в сучасний час має назву “Кривий Ріг – Західний”.
Будівля старого вокзалу складається з двох частин: перша – це старовинний будинок, який був побудований наприкінці 19 століття, і друга – це пізніша залізнична споруда.
Колись будинок примикав ще до одного двоповерхового будинку, який служив першим вокзалом – “Інгульець”, який був відкритий ще в 1884 році. До початку революційних подій ця станція була головною залізничною станцією містечка Кривий Ріг.
Старовинна залізнична станція “Мудрьона”
Фото: Едуард Дворчук.
Ще одним об’єктом Кривого Рогу, що належав до Катерининської залізниці, була залізнична станція “Мудрьона”. Будівля добре збереглася до 21 століття. У ньому розташований склад. Це місце у 21 столітті нічим не нагадує те, що колись тут була станція.
Залізнична станція “Пічугіне”
Фото: Едуард Дворчук.
Залізнична станція “Пічугіно” була відкрита в 1884 році на головній лінії Катерининської ДЖ – “Катеринослав – Довгинцево”. Будівля станції, побудована в 19 столітті, дуже добре збереглася. Також біля вокзалу розташований житловий будинок для працівників залізниці. Його стан набагато гірший.
“Червоний Міст”
У Кривому Розі в Тернівському районі раніше знаходилися два старовинні мости. Перший міст був збудований наприкінці 19 століття. Він належав до Саксаганської гілки Катерининської залізниці. Другий міст був побудований у першій половині 20 століття. Збереження другого мосту набагато краще. Обидва мости було демонтовано у 1956 році. У народі цю місцевість називають “Червоний міст”, можливо тому, що будували міст із червоної цегли.
Старий перегін “Довгинцево – Карнаватка”
Фото: Едуард Дворчук.
Стара гілка Катерининської залізниці до початку революції 1917 року називалася “Довгинцево – Карнаватка”. У 21 столітті перегін називається “Кривий Ріг-Головний – Мудрьона”. Гілка йде через невеликий яр балки “Червона”. На місці її перетину збудовано невеликий гранітний путівник.
Станція “Довгинцево”
Станція “Долгінцево” була відкрита в 1884 році. Спочатку вона називалася “Кривий Ріг”. Належала станція до другого класу Катерининської залізниці. Будівля вокзалу збереглася в прекрасному вигляді.
Станція “Миколо-Козельськ”
Фото із спільноти “Криворізька старовина”. Учні миколаївської школи на тлі руїн дореволюційного вокзалу станції “Миколо-Козельськ”, Інгулецької гілки, Катерининської залізниці. Фото 1960-1970-х років.
Раніше станція “Миколо-Козельськ” знаходилася у Миколаївці Широківського району. Вона була побудована в 1904 році та обслуговувала Інгулецьку гілку Катерининської залізниці. У період війни будівлю станції було зруйновано. У 21 столітті як від будівлі, так і від самого села Миколаївка нічого не залишилося. Ці території були засипані відвалами Інгулецького гірничо-збагачувального комбінату.
Дорожній пост “Шмаково”
Фото з спільноти “Криворізька старовина”
Дорожній пост “Шмаково” був побудований у 19 столітті і раніше належав Саксаганській гілці Катерининської залізниці. Будівля не збереглася.
На території Криворожжя залишилося безліч руїн об’єктів старої Катерининської залізниці:
Фото: Едуард Дворчук. Околиці селища Широке. Залізничний насип та водопропускна труба.Фото: Едуард Дворчук. Опори залізничного мосту через балку Поперечна. Споруджено на початку 20 століття Селище Широке.
Всі ці об’єкти є історичною спадщиною Кривого Рогу. Але, на жаль, більша частина архітектурних пам’яток знаходиться у дуже поганому стані. Деякі об’єкти вщент зруйновані, від них залишилось декілька кирпичів. Більшість старих приміщень Катерининської залізниці вже давно не обслуговуються, тому вони поступово руйнуються. Та є мінімальна кількість архітектурних пам’яток Катерининської залізниці в Кривому Розі, які дуже добре збереглися. Однією з таких пам’яток є сучасна залізнична станція “Кривий Ріг -Головний” на Довгинцево. Ця архітектурна споруда є одним із самих найкрасивіших залізничних вокзалів у всій Україні.
У 19-20 століттях на територіях Російської імперії було чимало поміщицьких володінь. Зокрема до поміщицьких володінь у минулих століттях відносили землю, яка належала різним дворянам та іншим багатим людям. На території Кривого Рогу в той час також розміщувалося чимало поміщицьких володінь. Деякі об’єкти зберегли свій вигляд до 21 століття.
Протягом 19 століття та на початку 20 століття території сучасного Кривого Рогу та найближчих сіл були поділені на приватні земельні ділянки. Усі вони були у володіннях різних багатих господарів. Біля річок Саксагань та Інгулець багаті дворяни будували великі садиби. Садиба являла собою окреме поселення, до якого входив цілий комплекс житлових, господарських та інших будівель. Поряд із садибами поміщиків обов’язково створювали парки.
Після революції початку 20 століття дуже велика частина криворізьких поміщиків була змушена залишити свої угіддя. Деякі з володінь були пограбовані, деякі зруйновані, лише малій частині архітектурних об’єктів 19-20 століття вдалося зберегтися. Далі на kryvyi-rih-future.com.ua.
Млин поміщика Харіна
Млин поміщика Харіна знаходиться у сучасному Тернівському районі по вулиці Центральній. Будівля служила поміщику як водяний млин. Відомо, що на територіях поміщика Харіна на початку 20 століття відкрили поклади бурого вугілля. Вони займали площу кілька десятин. Розвідувальні роботи зробили важливий внесок у промисловий та економічний розвиток Кривого Рогу.
Точна дата будівництва млина поміщика Харіна невідома, але в період 1907-1910 років об’єкт перебував у стані бурхливого розвитку. Маєток, Харін побудував для ретельного вивчення річки Саксагань. Гроші на будівництво він отримував від копальні, яка також належала поміщику йому. Після революції 1917 року рудник Харіна був перейменований на рудник Першотравневий.
Будівля поміщика Харіна мала два поверхи. Навколо нього розташовувався невеликий парк, і кілька невеликих будинків, призначених для службових та господарських справ. Біля самої річки стояла будівля водяного млина.
Залишки льоху-холодильника рудопромисловця Колачевського
Унікальний об’єкт знаходиться у Тернівському районі поблизу шахти Орджонікідзе. У 19-20 столітті дані території перебували у володіннях Сергія Колачевського. Тут з 1893 року йшов дуже активний видобуток залізняку, розвивалася інфраструктура, будувалися робочі селища, школи, лікарні, їдальня-кінотеатр, бібліотека, лазня та багато іншого. Одним із таких об’єктів був льох-холодильник.
Таких льохів на землях Колачевського було кілька. На фото представлений один із яких зберігся. Льох-холодильник виконаний із каменю. В основну в минулі століття для будівництва використовували червону цеглу або місцеву породу – граніт, який брали біля берегів річки Саксагань.
Хоч це місце і збереглося, але воно перебуває під загрозою зникнення, оскільки з 2010 року всі колишні землі рудопромисловця Колачевського знаходяться у зоні обвалення.
Місце колишньої садиби поміщиці Деконської
У період радянської доби в магазині “Еніта” знаходилася їдальня рудоуправління імені Кірова. Їдальня була побудована після війни прямо на тому місці, де раніше розташовувалася садиба однієї з поміщиць Криворіжжя – Катерини Деконської.
У її володіннях було ціле село, яке називалося Катеринівкою. Центральною вулицею села була сучасна вулиця Харцизька. До цієї місцевості в народі прикріпилася назва “район деконки”. Про це також пишуть на історичному порталі 1775.dp.ua.
Дім Мартіна Шимановського
Ще в далекому 19 столітті на землях Гданцівки, Мартін Шимановський розпочав будівництво величезного чавуноливарного заводу. Відповідно недалеко від Гданцівського чавуноливарного заводу, Шимановський збудував власний будинок. Володіння Шимановського чудово збереглося до 21 століття і знаходиться навпроти парку імені Михайла Єгорова у Центрально-Міському районі.
Зниклі володіння поміщика Яновського
На місці сучасних відвалів наприкінці 20 століття було ціле село під назвою Новопетрівка. Село, у свою чергу, було засноване на місці старовинної садиби поміщика Яновського.
Площі маєтку Яновського були значними. Раніше на цьому місці на лівому березі річки Інгулець розташовувалися пишні сади. Також на території маєтку розташовувалося безліч різних споруд. Сучасний вигляд цієї місцевості нічим не нагадує те, що століття тому на цьому місці вирувало життя. Біля відвалів кар’єру можна зустріти лише руїни старих будинків села Новопетрівка та старовинний цвинтар.
Втрачена спадщина – маєток “Пужмірки”
На території Тернівського району Кривого Рогу знаходяться руїни старовинного об’єкту – кам’яно-цегляного будинку маєтку “Пужмірки”. Цей маєток за старих часів належав Криворізькій поміщиці Харченко. А назва “Пужмірки” пішла від рудника, який в давнину знаходився у північній частині Кривого Рогу.
Будинок Василя Добровольського
У південній частині Кривого Рогу до 21 століття збереглася унікальна архітектурна споруда, збудована у 1846 році. Будівля довгий час служила житловим будинком для відомої у Кривому Розі родини Добровольських – польських шляхтичів. Будинком керував голова родини – Василь Добровольський. Після його смерті у 1892 році, володіння перейшли його старшому синові Андрію. Після 1930-х років у будинку сім’ї Добровольських розмістили дитячий будинок, де виховували дітей-сиріт.
Поміщицький будинок зберігся до 21 століття у чудовому стані.
Руїни старого складу поміщика Яницького
Ще один старовинний об’єкт у південній частині Кривого Рогу, який був збудований у другій половині 19 століття. У 21 столітті від будівлі залишилися лише руїни. За старих часів будівля належала місцевому поміщику Яницькому.
Дім Федора Мершавцева
У 1850 році Микола І підписав скасування на заборону про будівництво в містечках двоповерхових будинків. Таким чином у Кривому Розі через кілька років було збудовано перший двоповерховий будинок. Власником цього будинку був відомий дворянин Федір Мершавцев.
Мершавцев збудував будинок на березі річки Саксагань. Його садиба протягом довгих років була однією з найвидатніших архітектурних споруд міста Кривого Рогу. Будинок частково зберігся до 21 століття, але його стан дуже плачевний. Колись будинок Мершавцева викупив місцевий бізнесмен і повністю зніс другий поверх. Але оскільки будівля вважається історичною спадщиною, його діяльність миттєво зупинили відповідні служби. Будинок Мершавцева по вулиці Грабовського так і стоїть огороджений парканом у напіврозваленому вигляді.
Дім Олександра Поля
Будинок відомого діяча Криворіжжя – Олександра Поля знаходиться у Покровському районі по вулиці Дишинського. Одноповерховий будинок Поль збудував із цегли у 1860-1870-х роках. Стіни будинку були збудовані виключно з місцевої породи. Їхня товщина досягала півтора метра. На фронтоні будівлі розташовані слухові вікна.
Усередині старого будинку Олександра Поля на стелі непогано зберігся фриз. У кабінеті Поля також добре збереглася піч. Вона була акуратно викладена кахлями. Також у будинку Поля знаходяться гвинтові сходи, які ведуть до напівпідвалу.
We use cookies to ensure that we give you the best experience on our website. If you continue to use this site we will assume that you are happy with it.Ok
