У різні періоди на криворізьких підприємствах застосовувалися найрізноманітніші технології та інновації для того, щоб досягти більшого успіху, полегшити працю працівників, збільшити обсяги виробництва та інше. Але мало хто з мешканців Кривого Рогу пам’ятає, як і для чого, Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат запускав над своїм кар’єром величезний дирижабль. Далі на kryvyi-rih-future.com.ua.
ІнГЗК
На початку 1960-х років із радянських засобів масової інформації стало відомо, що у місті Кривий Ріг будують ще один гірничо-збагачувальний комбінат у районі Інгульця. Комбінат збудували у 1960-х роках на базі багатого родовища залізистих кварцитів. У 1965 році було введено в експлуатацію першу чергу комбінаті. На момент відкриття її потужність з видобутку залізняку становила 7,2 мільйонів тонн. А потужності при виробництві залізорудного концентрату із вмістом заліза понад 64% становило 3,05 мільйонів тонн. Практично через десять років ІнГЗК запустив останню третю чергу.
У підприємство ІнГЗК входить:
- дробарка;
- збагачувальна фабрика;
- корпус флотації;
- залізничний цех;
- цех технологічного автотранспорту;
- автотранспортний цех;
- цех технологічного водопостачання та шламового господарства;
- допоміжні цехи;
- кар’єр.
У 21 столітті ІнГЗК є одним із успішних гірничо-збагачувальних підприємств. Протягом усієї своєї діяльності підприємство регулярно модернізувало гірничу техніку, застосовує нові технології та інноваційні рішення.
Крім цього, кар’єр ІнГЗК у 21 столітті є найбільшим кар’єром у Європі. Його глибина сягає понад 400 метрів. Проектна потужність складає 500-600 метрів. За розрахунками у кар’єрі вистачить запасів залізної руди ще до 2050 року.
Інноваційні технології 20 століття
За багато років діяльності на ІнГЗК відбувалося безліч цікавих речей. Але одна історія є такою фантастичною, що в неї з першого разу важко повірити. Ця історія відбулася в кар’єрі ІнГЗК у середині 1960-х років. Її розповів колишній старший диспетчер гірничо-збагачувального комбінату – Віталій Захарченко. Про це пишуть на офіційному сайті Метінвесту.
Як відомо, видобуток у кар’єрі йде і вдень, і вночі. Але у 20 столітті робота у нічний час була ускладнена через відсутність достатньої кількості освітлення. Тому керівництво Інгулецького гірничо-збагачувального комбінату вирішило придбати повітряну кулю. Повітряна куля була розміром як дирижабль. Його довжина сягала п’яти метрів, а діаметр був два метри.
Для того, щоб освітлити кар’єр, повітряну кулю прикріпили тросом до автомобіля ГАЗ. До нього прикріпили дуже потужні лампи. Кулю почали піднімати над кар’єром рано-вранці – о 07:00 годині. Але в цей момент над кар’єром піднявся справжній буревій. Трос, який з’єднував дирижабль з автотранспортом, обірвало. Повітряна куля піднялася високо над кар’єром. Вона зачепила і обірвав усю повітряну електролінію, тож усі освітлювальні прилади впали.
Дирижабль прямував у бік села Радевичеве. Там він трохи опустився ближче до землі, де зачепив воз і перевернув його. Дирижабль на потоці вітру понесло далі у бік Каховки. Дорогою він зачепив ще одну електролінію потужністю 154 кВт. Через це було знеструмлено весь Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат.
Трос, яким повітряну кулю прив’язували до ГАЗу, перегорів. Дирижабль піднявся ще вище в небо і попрямував у бік Чорного моря.
У 1960-х після цього інциденту з керівництвом комбінату зв’язалася Москва. Тоді у керівництва запитували чи немає якихось військових секретів на борту дирижабля, оскільки куля почала летіти у напрямку Туреччини. Для вирішення цієї проблеми було відправлено винищувачі. Вони збили дирижабль, що “втік” з кар’єру. Такі інновації в середині 20 століття мало не спричинили міжнародний скандал.
У 21 столітті дирижаблі давно не використовують для таких цілей. На зміну їм прийшли нові, сучасні та безпечні інноваційні технології.
