Белелюбський міст на Гданцівці — це не просто інженерна споруда кінця 19 століття, а унікальний символ становлення промислового Кривого Рогу. Зведений у часи, коли регіон стрімко перетворювався на один із найпотужніших центрів залізорудної промисловості, він поєднав технічну майстерність, інноваційні рішення та стратегічну важливість для розвитку залізничної мережі. Попри свій поважний вік, міст і сьогодні залишається впізнаваною частиною індустріального ландшафту міста, нагадуючи про інженерів-піонерів, які заклали фундамент майбутньої інфраструктурної потуги Кривого Рогу. Далі на kryvyi-rih-future.
Хто такий Белелюбський?
Микола Аполлонович Белелюбський — відомий інженер, металург і вчений, який зробив вагомий внесок у розвиток промислового потенціалу Півдня України, зокрема Кривого Рогу. Його діяльність пов’язана з епохою становлення металургійних гігантів і технічного прориву у галузі виробництва чавуну та сталі.
Випускник Петербурзького інституту інженерів шляхів сполучення, Белелюбський належав до тієї плеяди спеціалістів, які поєднували ґрунтовні наукові знання з практикою промислового будівництва. Наприкінці 19 століття він працював на Півдні України, де активно розвивалася гірничо-металургійна база імперії. Саме тоді Криворізький басейн став одним із головних центрів видобутку залізної руди, а Микола Аполлонович відіграв помітну роль у створенні технологічних рішень для її перероблення.
Микола Белелюбський був фахівцем у галузі металургійного машинобудування, займався проєктуванням доменних печей, систем транспортування руди та вдосконаленням технологій виплавки металу. Його праці стосувалися організації виробництва, оптимізації процесів плавлення та енергоощадження.
Діяльність Белелюбського мала не лише технічне, а й освітнє значення: він сприяв підготовці інженерних кадрів для металургійних заводів Півдня, зокрема для підприємств Кривого Рогу й Дніпра.
Завдяки таким інженерам, як Микола Белелюбський, українська металургія на межі 19-20 століть отримала потужний поштовх до розвитку, що заклало основу для майбутніх індустріальних успіхів регіону.
Як народжувався проєкт: чому саме Гданцівка стала місцем будівництва?
Міст, який сьогодні відомий як міст інженера Белелюбського, з’явився наприкінці 19 століття, коли Кривий Ріг активно перетворювався на великий промисловий центр завдяки розвитку залізорудної галузі.
Залізниці були тоді ключем до промислового зростання, тому потрібно було побудувати міцний залізничний міст, який би з’єднав рудники Кривбасу з основними напрямками транспортування руди — насамперед до портів Чорного моря.
Саме у 1884-1888 роках Белелюбський створив низку унікальних мостів — зокрема й для Дніпровської залізниці, яка проходила через Кривий Ріг.
Один із цих мостів — через річку Саксагань у районі Гданцівки — став відомим як міст Белелюбського.
Місце вибрали не випадково:
- Гданцівка була важливим транспортним вузлом. Саме тут проходила Дніпровська залізниця, яка сполучала Криворізькі рудники з Дніпром, Миколаєвом і Херсоном. Будівництво мосту через річку Саксагань дозволяло безперешкодно вести рух поїздів і транспортувати руду на експорт.
- Природно-географічні умови. Річка Саксагань мала глибоку долину з крутими схилами — для спорудження залізничної колії тут був потрібен високий і міцний міст, який би витримував великі навантаження.
- Інженерна логіка маршруту. Міст став частиною стратегічної лінії, яка проходила через Кривий Ріг і поєднувала промислові райони з портами на Чорному морі. Без цього відрізка залізниця не могла б функціонувати як цілісна система.
- Історичний розвиток Гданцівки. Наприкінці 19 століття Гданцівка активно розбудовувалася — тут з’явилися станція, депо, склади. Тому саме це місце було найраціональнішим для зведення мосту.
- Міст Белелюбського у Кривому Розі вважається одним із найстаріших металевих мостів в Україні, збережених до нашого часу.
- Його конструкція — клепані металеві підпори, характерні для системи Белелюбського.
- Подібні мости того часу стояли на великих річках — Волзі, Дніпрі, Дону — але Криворізький став символом промислової епохи міста.
Технічні особливості та новаторські рішення
Міст одразу став прикладом застосування великих металевих конструкцій у складних природних умовах річкової долини.
Конструкція та основні розміри:
- Міст складався з п’яти прольотів — центральний над рікою був напівпараболічний (великий прохідний проліт), інші чотири — решітчасті. Така комбінація дозволяла поєднати великий центральний проліт із серією економних решітчастих секцій.
- Загальна довжина між береговими підпорами — близько 309 метрів, висота над дзеркалом води — приблизно 49 метрів, що робило споруду помітною інженерною домінантою в долині.
- Опорні підпори складалися з тесаного граніту — важкої й довговічної матеріальної основи, яка забезпечувала стійкість високих опор у глибокому річищі Інгульця.
Матеріали та технологія будівництва:
- Металеві елементи виготовляло Брянський завод, тобто використовували заводське виробництво металоконструкцій і монтажна логістика була передовою для свого часу. Комбінація напівпараболічного прольоту і решітчастих підпор показує прагнення забезпечити й великі прольоти, і економію металу у другорядних секціях.
- Застосування великовузлових металоконструкцій і фабричного виготовлення позначило кінець «повністю польової» збірки мостів у регіоні — у такий спосіб прискорювали монтаж і підвищували точність стиків.
Інженерні виклики та рішення:
- Місце поблизу Гданцівки має значну глибину й різкі береги — тому довелося споруджувати високі опори, які вимагали міцних фундаментів і ретельного кам’яного мурування підпор. Гранітні блоки для підпор — технічне рішення, яке забезпечує довговічність.
- Виготовлення металу і доставляння в умовах 19 століття вимагали чіткої координації. Монтаж великих прольотів здійснювався за допомогою тимчасових підмостків і спеціальної монтажної техніки того часу.
Міст працював з моменту введення в експлуатацію й витримав кілька історичних періодів. Під час Другої світової війни споруду було підірвано, пізніше її було відновлено (переважна частина відновлювальних робіт — у 1963 році), тож вигляд поєднує історичні кам’яні опори та модернізовані металеві конструкції або їхні замінники.
Міст Белелюбського на Гданцівці — приклад перенесення передових технік мостобудування в регіон: великі кам’яні підпори зі тесаного граніту та комбінований підхід до прольотів дозволили реалізувати проєкт у складній місцевості та задати стандарт для подальших інфраструктурних об’єктів у Кривому Розі.
Випробування часом
У 2025 році Белелюбський міст на Гданцівці, історична інженерна споруда кінця 19 століття, зберігає статус об’єкта індустріальної спадщини, однак не виконує повноцінної початкової функції й не використовується як активний транспортний міст. Попри його історичну цінність, міст поступово втратив технічну придатність для сучасних залізничних навантажень, а частина колишньої інфраструктури зазнала змін через оновлення промислового району та розвиток нових інженерних мереж.
Натомість реалізуються нові інфраструктурні проєкти: будівництво мосту-трубопроводу для транспортування шахтних вод та планування нових залізничних переходів через річку Інгулець. Ці зміни свідчать про переорієнтацію транспортної логістики міста та поступову відмову від використання старих мостових конструкцій 19 століття.
Белелюбський міст розглядається як цінний історико-інженерний об’єкт, однак його конструктивний стан класифікується як частково збережений. Імовірно, окремі елементи опор або ферм досі існують, але повноцінна експлуатація споруди вже неможлива.
Станом на 2025 рік Белелюбський міст є переважно історичним артефактом, а не робочою транспортною переправою. Його значення сьогодні полягає у збереженні пам’яті про розвиток залізничної інженерії та промислового становлення Кривого Рогу, а також у потенціалі перетворення на туристичний чи культурний об’єкт індустріальної історії міста.
Ключові слова: Міст Белелюбсього, залізничний міст, Гданцівка
Джерела: