Субота, 27 Липня, 2024
Home Blog

Історія музею Південного ГЗК

0

Кривий Ріг – промислове місто і дуже часто люди гадають, що тут немає нічого цікавого окрім роботи, а про туризм чи відпочинок взагалі майже не говорять. Тим не менш, багато хто відкриває для себе нові цікаві місця та начебто вивертає місто назовні, показує його зовсім з іншого боку. Кривий Ріг ховає за своєю сталевою обгорткою чудові локації для проведення вільного часу. Тим не менш, цікаво навіть просто дізнатися більше про власне місто та ознайомити з такою інформацією дітей. У Кривому Розі розташовано безліч місць, де можна в інтерактивному та розважальному форматі ознайомитися з історією і життям міста. Одним з таких є музей Південного ГЗК, де відвідувачі потрапляють до світу промисловості та відчувають масштаби виробництва у невеличких деталях. Далі на kryvyi-rih-future.

Історія підприємства у вигляді експонатів

Урочисте відкриття музею трудової слави ПГЗК відбулося на шістдесятий день народження комбінату у 2015 році. Тоді приміщення було облаштовано найсучаснішим обладнанням та стендами. Деякі експонати збирали у цехах та лабораторіях самого підприємства, деякі професійно створювали на замовлення. Музей розповідає історію гірничо-збагачувального комбінату від самого початку. Тут можна ознайомитися з найвидатнішими представниками металургії, побачити обличчя справжніх героїв та дізнатися дивовижні історії про звичайних працівників. Зали поділені на певні відділи, присвячені окремим цехам та підрозділам підприємства. Таким чином поглянувши на різноманітність хімічного обладнання та спеціального одягу потрапляєш до світу гігантів промисловості: екскаваторів, самоскидів БелАЗ, вагонів та іншої важкої техніки. Трохи далі опиняєшся у залі з нагородами та досягненнями.

Фонд музею налічує більше тисячі експонатів. Це мініатюрні моделі величезної техніки, різноманітні макети, зразки гірських порід, обладнання, що використовується при реальній роботі та захоплююча колекція фотографій. Можлива як постійна, так і тимчасова виставкова діяльність. Створені умови для імітації процесів проведення кар’єрних вибухів, роботи важкої техніки та видобутку руд. Щоб зробити ознайомлення з промисловістю цікавою, а не нудною і набридливою у музеї були розроблені найсучасніші технології демонстрації. Відвідувачі можуть побачити на власні очі роботу кар’єру завдяки 3-D інсталяціям. Зображення передається на екран великого телевізора і транслюється у залах. 

Об’єкт привабливий для людини будь-якого віку. Сюди часто приходять діти, для багатьох з них досить цікавим є поглянути де саме та у яких умовах працюють їх батьки. Інші ж сприймають це, як пізнавальну екскурсію, а деякі отримують такі враження від побаченого, що у майбутньому мріють працювати на комбінаті. Новими є деякі факти та експонати і для самих працівників підприємства, інколи навіть зізнаються, що знають історію свого місця роботи не досконало.

Місце розташування – продовження історії

Музей був побудований посередині парку імені Савицького Інгулецького району міста. Вийшовши з музею можна насолодитися видом алеї, вздовж якої були встановлені величезні брили – зразки гірських порід, які видобувають у кар’єрі. Дана локація взагалі досить гарно відображає життя та розвиток розташованого неподалік комбінату. Тут знаходиться Палац культури «Південний», у якому зазвичай проходять усі важливі події, свята та ювілеї, пов’язані з підприємством.

Музей трудової слави віднайшов певний гармонічний вигляд посеред парку. Сюди можна завітати під час прогулянки з дітьми, відвідати цілеспрямовано для загального розвитку та обізнаності або зазирнути на хвилинку у вільний час, щоб відчути атмосферу міста.

Історія «Будинку професури» у Кривому Розі

0

Напевно, кожен помічав, що усі будинки різні. Будь-який з них відтворює певну епоху, історичний час та історію. Усі вони побудовані у різних стилях, які у свою чергу відображають уявлення архітекторів того чи іншого часу про світ та взагалі думки людей щодо помешкання. Навіть будинки, здавалося б, побудовані за розробками одного й того ж проєкту не схожі між собою. Вони особливі по-своєму: один відрізняється певним оригінальним стилем, інший ховає незабутню, унікальну історію, а деякий пов’язаний з видатною людиною, що у ньому проживала. Після того, як у Кривому Розі віднайшли місця видобутку корисних копалин та залізних руд сюди почало приїжджати багато людей. Місто розбудовувалося шаленими темпами, тому будинків тут вдосталь. Розташовані і досить унікальні об’єкти. Цікавим є «Будинок професури», що безпосередньо пов’язаний із промисловим характером міста. Далі на kryvyi-rih-future.

Необхідність помешкання для науковців

У Кривому Розі пік розбудови припав на першу половину ХХ століття. Потрібно було забезпечити житлом людей, які працювали задля розвитку міста. Першочергово це були робітники на підприємствах, інженери та науковці. «Будинок червоної професури» (так він називався до Другої світової війни) був побудований у 1932 році для працівників Криворізького гірничорудного інституту. Це одна з перших чотириповерхових будівель міста.

Будинок вже своєю назвою дає розуміти, що тут мешкали переважно науковці. Наприклад, однією з видатних особистостей, чиє ім’я написано на дошці поряд зі спорудою, був Удовенко Геннадій Йосипович, Міністр закордонних справ України. Дипломат представляв інтереси нашої країни на міжнародній арені та деякий час навіть був головою ООН. В даному місці проживав Юрій Петрович Сич, відомий криворізький архітектор. Талановитий мешканець робив багато справ для розвитку Кривого Рогу, а також знайомив інших людей з історичною та культурною частиною нашого міста. Він залишив після себе великий художній спадок, куди увійшли замальовки старого міста та дизайнерські роботи.

Стиль та особливості будівлі

Об’єкт був спроєктований архітекторами та підрядниками Харківського Державного інституту промислового містобудування. Вони займалися побудовою таких споруд майже по всій Україні. Схожі помешкання можна часто зустріти і в самому Харкові. Стиль будівлі в Кривому Розі – конструктивізм. Розквіт даного стилю припадає на початок ХХ століття. Він набрав широкого розповсюдження, як у Європі, так і в Радянському Союзі. Притаманні йому особливості можна часто зустріти поглянувши на споруди європейських шкіл та закладів освіти. Деякі дослідники пов’язують конструктивізм з переходом у сучасну еру. Лаконізм, відсутність зайвих деталей, кубічні форми – типові ознаки даного стилю. Такі будівлі стали популярними на усій території Радянського Союзу, адже усе повинно було бути без надлишку та яскравості. Стиль вважався прогресивним та передовим. При створені споруд намагалися використати кожен вільний метр, це дозволяло також уникнути зайвих витрат на будівництво.

Сама будівля має вигляд чотириповерхової цегляної споруди з шістьма під’їздами. Фасад пофарбований у рожево-сірий колір, а форма – у вигляді літери П. «Будинок професури» є повним відображенням етичної та естетичної норми пролетаріату. До 1950-го року опалення у будинку було пічне, проведення централізованого опалення та встановлення газових колонок було здійснено вже після відбудови. Наразі будинок має статус пам’ятки архітектури та містобудування місцевого значення. Тут досі проживають мешканці Кривого Рогу.

Історія вулиці Церковної

0

Якщо ви запропонуєте мешканцю Кривого Рогу описати рідне місто кількома словами, то з великою вірогідністю ви почуєте, що це місто довжиною в життя. Таку фразу можна побачити на місцевих логотипах, надписах регіональних установ та комунальному транспорті. І це не тільки через те, що місто дійсно найдовше у Європі, а й тому, що воно складається з багатьох районів, кварталів та вулиць, які можуть розповісти його дивовижну історію. Особливо цікавими постають вулички, на яких завжди трапляється щось радісне, приховане, цікаве, але у той же час інколи трагічне, протизаконне та несправедливе.  На кожній з цих вулиць відбувалися глобальні події минулого, історичні звершення, народжувались світові лідери та наодинці помирали відомі діячі. Інколи навіть пройшовши декілька метрів тротуару усвідомлюєш, свідками чого могли стати стіни будинків поряд, стовбури дерев і маленькі камінчики бруківки. Такі вулиці змушують нас провести аналогії та зв’язки між минулим та сучасним, а також поміркувати про сенс життя. Після подібних історій, що приховують у собі дані місця тебе переповнюють емоції, ти відчуваєш начебто все одразу: смуток, радість, горе, співчуття та щастя. Неймовірна історія вулиці Церковної у Кривому Розі є однією з таких. Далі на kryvyi-rih-future.

Походження назви та історичні будівлі

Назва вулиці вже говорить про її значення та об’єкти, що на ній знаходились. Наприкінці ХVІІІ століття у даному районі міста розташовувалась церква Святого Миколая, яка на той час слугувала однією зі значущих будівель. Хоча сама церква  була побудована трохи далі, вона залишила значний відбиток на назвах найближчих вулиць і проспектів та взагалі на подальшій розбудові старого міста. Згодом за наказом влади церкві було надано право займати більшу площу території, тому поряд виник комплекс будівель, які забезпечували функціонування церкви. Це один з найбільш історичних районів міста, де можна відшукати старі унікальні будівлі. Досить цікавим є будинок жіночої гімназії Варвари Головченко. Вражає його архітектурний стиль та й різноманітні історії з життя і навчання молодих панянок. Туди можна прийти і в наш час, насолодитися краєвидами та самому поринути у минуле.

Назва вулиці Церковна зберігалася до 1926 року. Пізніше її перейменували на вулицю Дзержинського. А з 1957 до 2016 вона перетворилася на вулицю Калініченко. Усі ці зміни відбувалися під час комуністичного режиму, саме тоді був зруйнований і сам храм Святого Миколая. Будівлі, що знаходилися поряд деякий час слугували місцем перебування антирелігійних комітетів.  І тільки наприкінці ХХ століття їм було повернено статус релігійних. А у 2016 році вулиця знову отримала назву Церковна.

Трагічні історії з будинку номер 12 

Напевно, найстрашніші події відбувались на вулиці Церковній під час Другої світової війни. Це місце побачило колосальне горе, трагедію, що сколихнула усе людство. Під час окупації у будинку номер 12 знаходилась в’язниця, яку облаштували фашисти. Восени 1943 року тут стратили членів підпільної організації, до якої входили М. Решетняк, Г. Романова, О. Щербак та ще кілька учнів школи номер 15. Довгий час група була єдиним каналом зв’язку в окупованому місті, але невдовзі їх зрадили. Після тривалих знущань та катувань їм було винесено вирок – розстріл. У 1944 році німці до моменту виходу з міста знищили усіх людей, що залишалися у підвалі будинку.

Вулиця Церковна дійсно вражає своєю історією та кількістю подій, може залишити як позитивний так і негативний відбиток на наше підсвідоме. Але вона варта уваги, хоча б тому, що тут можна пізнати  рідне місто і самого себе. 

Історія будинку Антона Федоренка на Поштовому

0

Кожне місто має свою особливу, неповторну історію. Про архітектурні плани, дивовижні ідеї, непередбачувані ситуації та містичні легенди, що виникали при його розбудові завжди можна написати багато цікавого. Але у будь-якому місті є найбільш відомі об’єкти, які у різні часи були предметом зацікавлення для істориків, архітекторів, науковців та звичайних мешканців. Так захоплююче спостерігати, як одне місце може таїти у собі незлічену кількість подій, людських почуттів та емоцій. Не менш захоплююче усвідомлювати скільки колосальних змін світогляду людства воно пережило. У Кривому Розі одним з таких дивовижних та по-справжньому історичних об’єктів є будинок Федоренка на проспекті Поштовому. Перебуваючи довгий час приміщенням для товариства об’єднаного кредиту пізніше він став пам’яткою архітектури місцевого значення. Далі на kryvyi-rih-future.

Вулиця з якої усе починалось

Місце розташування даного будинку є взагалі центром, з якого і був розбудований Кривий Ріг. У свій час це було досить маленьке місто, у якому складно було навіть виокремити кілька районів. Тому на початку ХХ століття  вулиця Поштова була епіцентром, де вирувало життя. Тут розташовувалися торгові заклади, різноманітні майстерні, склади та деякі установи. Вулиця була осередком аристократії, незадовго до Першої світової війни на ній було вимощено бруківку та проведено вуличне освітлення.

Фото: Вікіпедія

Відомий будинок, що зараз має номер 35 був побудований у 1908 році. Засновником став Антон Федоренко, який деякий час був головою Криворізького товариства взаємного кредиту. Нині об’єкт так і називають «Будинок Федоренка» адже на початку ХХ століття особливої нумерації будівель не велося, тому і називали їх за іменами власників. На другому поверсі розташовувалося товариство взаємного кредиту, воно надавало зазвичай короткостроковий та недорогий кредит своїм членам, які платили певні внески. На нижньому поверсі  приміщення орендував досить відомий фотограф у Кривому Розі – Пінхас Ходак, там же були розташовані друкарня Заранкіна, кабінети лікарів, майстерня жіночого вбрання, а також склади антрациту, вугілля та дров Меерсона. А на подвір’ї знаходилися різноманітні приміщення, склади, конюшні, лавки та магазини. Але вже у 1919 році будинок став місцем роботи комітету Комуністичної партії України. А на початку ХХІ століття приміщення тут здавалися в оренду, тому можна було нерідко побачити магазини, ломбарди, невеличкі ігрові зали та мініатюрні крамнички чаю.

Неперевершений стиль об’єкта

Рік створення будівлі видно одразу – про це нам повідомляє надпис на фасаді. Хоча викладений будинок двоколірною цеглою, деталі одразу вказують на модернізм. Архітектор залишився нікому невідомий, але це ніяк не відобразилося на професійності створення об’єкту.  При народженні фасаду були використані унікальні прийоми кладки цегли, різноманітні відтінки якої виглядали дуже естетично. Також присутні ажурні візерунки та своєрідні згиби у декількох місцях архітектурного витвору. Особливо вражають цікавої форми балкончики та арочні ворота. При побудові сходи були вилиті з чавуну, а дивовижні колони утримували другий поверх. Багато чого змінилося після реконструкції: внутрішні приміщення багато разів переплановували, відбулася заміна деяких матеріалів з яких було створено будинок, сходи прибрали. Але незважаючи на усі перепони сучасним майстрам вдалося створити імітацію неперевершеного стилю.

Наразі потрапити до середини звичайна людина можливості не має, але зовнішній вигляд створює своєрідну атмосферу на проспекті.

Історія Гданцівського мосту

0

Через річку Інгулець у Кривому Розі веде старий міст. Він з’єднує центр міста – вулицю Першотравневу з Гданцівкою. Щодня мостом проходять сотні криворіжців, але ніхто з них ніколи не замислювався про те, хто і коли побудував цей міст і як переправлялися предки через річку в давнину. Далі на  kryvyi-rih-future.com.ua.

Як переправлялися через річку Інгулець до будівництва мосту?

Фото: “Криворізька старовина”. Малюнок Юрія Сича, міст через Інгулець.

Міст на Гданцівку з’явився ще у 20 столітті. До цього мосту був ще один – дерев’яний, а до нього криворіжців переправляли через Інгулець на човнах. Човнове перевезення діяло на місці Гданцівського мосту. Човни були розраховані на 10 та 12 місць. За старих часів однією з човнових була тітка відомого архітектора Кривого Рогу Юрія Сича. Переправа через річку Інгулець коштувала на той час 2 копійки.

Мости через річку Інгулець

Фото: “Криворізька старовина”. Понтонний міст через Інгулець.

Незабаром через річку Інгулець від вулиці Першотравневої на Гданцівку було збудовано перший понтонний міст. Але після Другої Світової війни місто Кривий Ріг розпочало дуже активне відновлення міської інфраструктури, тоді вперше порушили питання про будівництво стаціонарного залізобетонного пішохідного мосту через річку Інгулець.

У повоєнні роки замовником пішохідного мосту на Гданцівку виступив завод “Комуніст”, який там розміщувався. Керівництво заводу насамперед було зацікавлене у тому, щоб робітники не запізнювалися на роботу.

Проект будівництва Гданцівського мосту в середині 20 століття доручили дуже талановитому інженеру з інституту “Кривбаспроект” – Івану Пілінському.

Історія інженера Гданцівського мосту – Івана Пілінського

Фото: “Криворізька старовина”.

Криворізький інженер закінчив Київський політехнічний інститут. Він був учнем відомого Євгена Патона, тому ще студентом Іван Пілінський був серйозно зацікавлений різними конструкціями мостів з усього світу. Таке захоплення криворіжця в роки сталінських репресій мало не обернулося його смертю. Його було заарештовано та звинувачено у шпигунстві через те, що він мав ілюстроване видання під назвою “Мости світу”. Йому дивом вдалося уникнути розстрілу. Два роки він відсидів у в’язниці у місті Дніпропетровськ (Дніпро). Після звільнення він повернувся до рідного міста Кривого Рогу. Але його ніхто не хотів брати на роботу. Якось йому посміхнулася удача і його вирішили взяти до інституту “Кривбаспроект”.

За проектами Івана Пилинського було збудовано не лише міст через річку Інгулець, а й інші мости у північній частині міста. Масштабний проект будівництва Гданцівського мосту, Іван Пилинський розпочав у 1950-х роках. Це було досить складне завдання. Пилинський мав врахувати такі нюанси як: легкість конструкції та міцність, бо щороку у Кривому Розі траплялися повені. Додатково до цих вимог, інженер Іван Пілінський хотів зробити цей міст ще й неймовірно гарним. Про це розповідали у історичній спільноті “Криворізька старовина”.

Пілінський з поставленим завданням впорався добре. Міст через річку Інгулець був неймовірно міцним та до всього красивим, таких мостів на той час на території всієї України не було. Полюбили міст Пилинського також мешканці Кривого Рогу. Висячий міст став для криворіжців справжньою дивиною. Така інженерна конструкція в 20 столітті була великою рідкістю і викликала величезний інтерес у місцевих жителів, адже при проходженні він трохи хитався. Тому на мосту часто спеціально ходили на той бік річки і назад, щоб відчути це неповторне відчуття.

Наприкінці 20 століття на початку 21 століття міст від вулиці Першотравневої до Гданцівки через річку Інгулець закривали на реконструкцію. Тоді збоку мосту для мешканців Кривого Рогу було збудовано тимчасовий понтонний міст.

Фото: “Криворізька старовина”. 
Фото: “Криворізька старовина”. 
Фото: “Криворізька старовина”. 
Фото: “Криворізька старовина”. 
Фото: “Криворізька старовина”. 

Огляд останніх технологій у смартфонах: чим порадував IPhone 15 Pro Max

0

Сучасні смартфони продовжують дивувати своїми можливостями та інноваціями. Яскравим прикладом цього є IPhone 15 Pro Max. Його функції покращують повсякденне життя користувачів, демонструючи, як технології можуть впроваджуватись у наше життя. Саме цей гаджет привернув увагу всього світу. Якщо раніше при виході новинок Apple дорікали в косметичному апгрейді, то 15 Про Макс дійсно має покращену функціональність. Розповідаємо, чому саме ця модель заслуговує на особливу увагу.

Введення у світ IPhone 15 Pro Max

Айфон 15 Про Макс став об’єктом пильної уваги. Він увібрав у себе передові технології, які тільки є на сьогодні. Якщо хтось хоче насолодитися видатними характеристиками та інноваціями, зараз є ідеальним часом для покупки моделі. Для цього варто лише вибрати надійний магазин.

Добру репутацію на ринку України має компанія STOREinUA. За посиланням https://storeinua.com/ua/apple-all-uk/iphone/iphone-15-pro-max Айфон 15 Про Макс можна на вигідних умовах. Цей відомий магазин пропонує широкий вибір техніки Apple за вигідними цінами. Розглянемо докладніше характеристики iPhone 15 Pro Max.

Дизайн флагманської моделі

Хоча зміни у дизайні незначні, вони суттєво вплинули на ергономіку. Завдяки появі округлень телефон зручно тримати в руці. Титановий корпус допоміг знизити вагу моделі до 221 г без зменшення ємності батареї та діагоналі дисплея. Матові торці підвищують естетику пристрою, оскільки на них не видно відбитків пальців. Айфон 15 Про Макс представлений у кількох кольорових виконаннях:

  • Black;
  • Blue;
  • White;
  • Natural Titanium.

Як і в моделі попереднього покоління, замість чубчика використовується практичний Dynamic Island.

Інноваційний екран

15 про Макс оснащений дисплеєм Super Retina XDR. Його характеристики:

  1. Діагональ – 6,7”. Забезпечує можливість комфортно переглядати контент, грати та працювати з додатками. Дисплей має тонкі рамки, завдяки чому він виглядає як безрамковий.
  2. Яскравість – 2000 нит. Дозволяє зручно користуватися пристроєм незалежно від рівня освітлення.
  3. Частота оновлення – до 120 Гц. Адаптується залежно від умов експлуатації. Наприклад, знижується при перегляді фотографій у галереї та підвищується до максимуму при геймінгу.

Технологія LTPO дозволяє економно витрачати заряд батареї.

Продуктивність смартфона

Для моделі 15 Про Макс використовується найкращий чіпсет A17 Pro (3 нм), якому немає аналогів. Цей Айфон оснащений двома ядрами Everest із частотою до 3,78 ГГц та чотирма ядрами Sawtooth із частотою 2,11 ГГц. Така комбінація забезпечує оптимальний баланс між продуктивністю та енергоефективністю. Крім того, Apple передбачив підтримку USB 3.2 Gen 2 та наявність AV1-декодера, що важливо для тих, хто стримає в ProRes-режимі.

Флагман має 8 ГБ оперативної пам’яті – норма для сучасних пристроїв топ-рівня. Однак у поєднанні з потужним чіпсетом та новою ОС iOS 17 продуктивність пристрою значно зростає. Це дозволяє iPhone 15 Pro Max працювати без затримок за будь-яких умов експлуатації.

Система камер

IPhone 15 Pro Max має таку саму систему модулів, що й у попереднього покоління, але вони отримали покращення:

  1. Основна камера – 48 Мп. Оптична стабілізація імітує фокусні відстані 24–48 мм. За замовчуванням встановлено 24-мегапіксельне розширення знімків.
  2. Надширококутний модуль – 12 Мп. Кут огляду складає 120 °. За допомогою моделі можна робити панорамні фотографії без змащених країв.
  3. Перископічна телекамера – 12 Мп. П’ятикратний оптичний зум дозволяє деталізувати фото без спотворень.

Параметри зйомки автоматично налаштовуються, що дає змогу досягти найкращих результатів.

Автономність Айфон 15 Про Макс

При середньому навантаженні смартфон може працювати 1,5 дні без заряджання. При активному використанні телефон розрядиться на кінець дня. Флагман підтримує технологію швидкого заряджання, що дозволяє заповнити заряд до 50% всього за 30 хв при використанні адаптера потужністю 20 Вт або вище.

Падіння військово-транспортного літака у Кривому Розі

0

У 1960-х роках з військового аеропорту в Кривому Розі піднявся в небо літак АН-12УД на борту якого було близько 30 людей. Дорогою до Запоріжжя у літаку відключилися двигуни і екіпаж літака здійснив вимушену посадку. Так як у період радянської доби на такі та аналогічні події була цензура, у Кривому Розі мало хто знає про цю подію. Далі на kryvyi-rih-future.com.ua.

Хронологія подій

Фото: “Криворізька старовина”.

Падіння військово-транспортного літака сталося у травні 1968 року. Літак АН-12УД піднявся в небо 22 травня 1868 з аеропорту Довгінцево і попрямував у бік Запоріжжя. На борту літака були офіцери штабу 363 полку військово-транспортної авіації. Їх було близько тридцяти людей. Керували літаком АН-12УД військовий льотчик першого класу майор Виноградов разом із військовим льотчиком першого класу підполковником Дуримановим. Злітав екіпаж військово-транспортного літака вночі, було безхмарно і видимість сягала 10 кілометрів.

Фото: “Криворізька старовина”.

Коли екіпаж почав набирати висоту і досяг рівня 150 метрів, у літака АН-12УД одночасно вимкнулися всі чотири двигуни. Гвинти двигунів автоматично зафлюгувалися, а також вимкнулося все електроживлення та згасло освітлення приладів. Екіпажу військово-транспортного літака довелося здійснити вимушену посадку. Все це відбувалося у повній темряві та з прибраними шасі за три кілометри за курсом зльоту. При ударі об землю військово-транспортний літак Ан-12УД повністю зруйнувався.

Крім того, при виконанні команди “фари прибрати” старший борттехнік помилково перевів перемикачі пожежних кранів у положення “закрито”, замість перемикачів фар. Це сталося через те, що в літаку АН-12УД перемикачі фар та пожежних кранів знаходяться надто близько.

Фото: “Криворізька старовина”.
Фото: “Криворізька старовина”.
Фото: “Криворізька старовина”.

Що трапилося з офіцерським складом, що летів літаком?

Фото: “Криворізька старовина”.

Військові льотчики, які керували літаком АН-12УД, були досить досвідченими, тому їм вдалося посадити судно в режимі планування. Під час посадки військово-транспортний літак пройшовся по верхівках дерев, які росли у посадці, а потім впав на покинутий берег Південного водосховища та розбився.

Екіпаж військово-транспортного літака АН-12УД та офіцерський склад залишилися живими, але не обійшлося без травм. Після падіння літака на землю все навколо було залито авіаційною гасом, тому ті пасажири літака, які могли самостійно пересуватися, рятували решту – відтягували подалі від місця аварії.

Військово-транспортний літак АН-12УД, його екіпаж і пасажири були виявлені тільки наступного дня в обід, оскільки ніхто не міг припустити, що літак зазнав катастрофи практично відразу після зльоту. Його пошуки здійснювалися набагато далі за курсом польоту.

Поранених військових возили швидкими до міської лікарні №1 міста Кривого Рогу, яка знаходилась на Дзержинці. Відділення травматології було повністю забите.

Один із пасажирів літака АН-12УД підполковник Володимир Логвиненко отримав тяжкі травми. У нього була роздроблена стегнова кістка у дрібну крихту та травма голови. Спочатку консиліум лікарів вирішили ампутувати йому ногу, але потім вирішили піти на ризик і провести операцію – металоостеосинтез правої стегнової кістки з кістковою гомопластикою. Підполковник Володимир Логвиненко пролежав у гіпсі близько 8 місяців, після тривала реабілітація, яка дала позитивний результат. Про це розповідав Віталій Логвиненко в історичній групі “Криворізька старовина”.

Екіпаж літака АН-12У стали справжніми героями. Їм вдалося посадити величезну машину без працюючих двигунів в абсолютній темряві без жертв. Тільки залишається питання, чому одночасно вимкнулося 4 двигуни літака?

Про цю страшну катастрофу, як і про багато інших жахливих подій, які відбувалися в роки радянської влади, ніде ніколи не висвітлювали.

Фото: “Криворізька старовина”.

На якому транспорті їздили криворіжці у 20 столітті?

0

У 21 столітті Кривий Ріг це сучасне місто з розвиненою інфраструктурою. Щодня тисячі криворіжців користуються послугами міського транспорту: маршрутного таксі, трамваїв, тролейбусів, автобусів та швидкісного трамваю. А на початку 20 століття стан доріг у містечку Кривий Ріг був дуже поганим, тут не ходив транспорт. Криворіжці в основному пересувалися на возах, колеса яких регулярно занурювалися в багнюку. Далі на  kryvyi-rih-future.com.ua.

Перший громадський транспорт у Кривому Розі

На початку 20 століття місто Кривий Ріг знаходилося в самому розпалі промислової діяльності. Підприємства з видобутку залізної руди ставили все нові і нові рекорди. Паралельно з розвитком промисловості розвивалося і саме місто Кривий Ріг. Незважаючи на те, що місто було потужним індустріальним центром України ще на початку 20 століття, громадського транспорту як такого у Кривому Розі не було. Та й Кривий Ріг на той час навіть не вважався містом, а був містечком

Один із перших громадських транспортів, який з’явився у Кривому Розі, був трамвай. Про його будівництво влада міста задумалася ще у 1900-х роках. Але в ті роки через різні причини здійснити масштабний план будівництва нового громадського транспорту не вдалося. Протягом першої половини 20 століття до ідеї будівництва трамвайної лінії у Кривому Розі кілька разів поверталися. Зрештою 1930-х роках у місті почалося будівництво першої лінії трамвая, яке йшло паралельно з будівництвом металургійного заводу “Криворіжсталь”.

Перший трамвай у Кривому Розі запустили у 1935 році. Загалом у першій половині 20 століття містом курсувало лише два трамваї. Охочих покататися на новому громадському транспорті було неймовірно багато. На зупинках збиралися цілі черги, а трамваї завжди були забиті битком.

Фото: “Криворізька старовина”.

Поява тролейбуса у Кривому Розі

Фото: “Криворізька старовина”.

Порівняно з трамваєм, тролейбус у Кривому Розі з’явився дуже пізно. Але незважаючи на появу такого нового транспорту як тролейбус відіграло важливу роль у подальшому розвитку міста.

Вперше тролейбуси з’явилися на дорогах Кривого Рогу у 1957 році. Спочатку вони призначалися зовсім не як громадський транспорт, а як транспорт для перевезень працівників шахт та копалень від спальних районів міста до їхнього місця роботи та назад.

Першим криворізьким тролейбусом був тролейбус моделі “МТБ-82”. Цей транспорт та слово комфорт стояли далеко один від одного. Салон “МТБ-82” був надто вузьким, через що криворіжцям було незручно їздити стоячи. Крім того, у тролейбусі не було транспортного майданчика, де могли б збиратися пасажири. До всього перший криворізький тролейбус мав надто вузькі двері, які не дозволяли пасажирам одночасно входити і виходити.

Фото: “Криворізька старовина”.

Інноваційний вид транспорту у Кривому Розі у 20 столітті

Найостаннішим у Кривому Розі було збудовано метро, ​​більш відоме як метротрам. Його будівництво почалося у 1974 році. Об’єкт було здано в експлуатацію у 1986 році.

Перша черга швидкісного трамвая у Кривому Розі становила понад сім кілометрів. На лінії від заводу гірничого обладнання до станції Мудрьоної було чотири зупинки. У 1980-х роках криворіжців перевозило містом сім вагонів метро.

Вагони метротраму були не такі як у звичайного метро. Склад був схожий на вагони звичайного трамваю. Їздили вони зчеплені по 2-3 штуки. Першим криворізьким швидкісними трамваями у 1980-х роках були вагони моделі “Tatra Т3SU” – звичайнісінький трамвайний вагон. Також одними з перших моделей швидкісного трамваю були: “Tatra Т3M”, “Tatra K3R-N” та “71-611”, у якого двері виходили на обидві сторони, як у справжньому метро.

ТОП волейбольних кросівок

0

Звичайне спортивне взуття мало підходить для волейболу. У цьому виді спорту доводиться багато стрибати, а ударне навантаження на суглоби при неправильно підібраних кедах може призвести до травмування. Щоб захистити ногу, потрібні кросівки волейбольні з правильною підтримкою ноги.

8 найкращих моделей кросівок для волейболу

Немає чітких критеріїв того, як визначити найкращі моделі кросівок. Але в цьому світі точно вже з’явилися легенди, які навіть за рік залишаються актуальними:

  1. Asics Sky Elite FF МТ – мають відмінну амортизацію і щільно контактують з поверхнею. Вони мають щільну підошву, яка призначена для стрибків. Добре фіксують гомілковостоп, захищаючи його від травм.
  2. Under Armour Highlight Ace 2.0 – якщо потрібно захистити всі суглоби та гомілковостоп, то можна вибрати ці високі кросівки. Вони дають хорошу амортизацію та підходять для різних покриттів – від бетону до дощок.
  3. Mizuno Wave Momentum 2 – кросівки дають ідеальну підтримку щиколотці. Вони мають гарну амортизацію і підходять для широкої стопи волейболіста.
  4. Under Armour Block City 2.0 – кросівки покращують підтримку ноги з високим підйомом, а унікальна система шнурівки щільно фіксує, але не тисне на верхню частину стопи.
  5. Asics Gel-Beyond – кросівки забезпечують хорошу циркуляцію повітря. Підошва м’яко контактує із поверхнею підлоги, що ідеально підходить для гри у спортивному залі.
  6. Adidas Stabil X – взуття дуже гнучке, а підошва зменшує відчуття тертя об поверхню. Тут зручна конструкція із гарною циркуляцією повітря.
  7. Asics Gel-Rocket — гарний бюджетний варіант із гідними характеристиками, але меншою вартістю.
  8. Nike React Hyperset – професійна модель, яку випускають в обмеженій кількості.

Знайти волейбольні кросівки можна у спортивних магазинах та деяких взуттєвих. А якщо ви шукаєте рідкісні моделі, то можете скористатися різними сервісами в інтернеті, наприклад пошукати на OLX або спеціалізованих інтернет-магазинах.

Як вибирати волейбольні кросівки: головне

Кросівки для волейболу повинні добре підтримувати ногу та забезпечувати комфорт під час гри. Декілька критеріїв, які впливають на це:

  • амортизація – пом’якшення та повернення енергії при ударах об поверхню забезпечують і гелеві вставки в п’ятах, і проміжна підошва;
  • фіксація – вибирайте кросівки з щільним шнурівкою, але не обтяжує;
  • зчеплення з поверхнею – ідеальне зчеплення забезпечує гумову підошву;
  • циркуляція повітря – сітчасте покриття зверху пропускає кисень і дозволяє відводити піт.

Важливо приділяти увагу всім характеристикам кросівок. Відомі виробники спортивного взуття використовують власні інноваційні технології. Наприклад, майже кожен з них має свій принцип до створення амортизації та шнурівки. Так, Asics Gel пом’якшує всі удари завдяки гелю в носінні та п’яті кросівка.

Волейбольні кросівки варто вибирати за правилом: спочатку технічні властивості, потім зовнішній вигляд. Враховуйте свій стиль гри та особливості покриття, де вам частіше доводиться перебувати. Пам’ятайте: тільки коли на вас зручне екіпірування, ви можете сконцентруватися на грі.

Розкидачі солі та піску — для чого вони потрібні та де в Кривому Розі його можна купити

0

З наближенням зими стан доріг значно погіршується, що може призвести до небезпечних наслідків. Мова про те, що дороги засипає снігом або ж вони покриваються ожеледицею. Рух автотранспорту суттєво ускладнюється. Саме на такі випадки стають у пригоді розкидачі солі. Вони  є потужним інструментом для прибирання снігу чи льоду. Якщо ці інструменти використовувати ефективно, вони можуть заощадити час і гроші. 

Що таке розкидачі солі?

Солерозкидувач — це простий пристрій, який використовується для рівномірного розподілу твердого матеріалу на будь-якій дорозі. Розкидувач солі прикріплюється до задньої частини транспортного засобу та розсіює сіль або пісок під час руху автомобіля. Зазвичай оператор використовує хлорид натрію у твердій кам’яній солі, а інші варіанти – хлорид кальцію, хлорид калію та хлорид магнію. Зазвичай розкидач солі встановлюється на вантажівку, і оператори керують шнеком і обертовим механізмом, щоб регулювати кількість розкиданої солі на певній площі.

Завжди вибирайте розкидач, який простий у використанні, а також стійкий до корозії. Розкидач солі – це інвестиція, яку потрібно захищати протягом багатьох років і ефективно використовувати, щоб витрачати менше на ремонт і запчастини. Тому, якщо ваш розкидач солі та піску матиме розподільник солі об’ємом 2,5-3,0 м кубічних та ще й буде повністю виготовлений з нержавіючої сталі, то ви зможете використовувати його якнайдовше. Саме такі можна придбати в компанії  «Пак-Трейд». Крім того, важливо обрати правильний пристрій для роботи. Треба подумати чи потрібен вам комерційний розкидач солі, чи вистачить для особистого використання.

Переваги розкидача солі чи піску

Розкидачі використовуються для розкидання солі або протиожеледного матеріалу на дорогах на етапі розморожування, який відбувається після того, як сніг або лід сформують зв’язок з поверхнею. Сіль використовується для розриву зв’язку та відділення снігу чи льоду від поверхні. Після такого розриву лід набагато легше прибирати з дорожніх поверхонь. Замість використання звичайних методів розсіювання кам’яної солі на дорогах розкидачі мають багато переваг. Ось деякі з основних:

  • потрібно менше зусиль під час розсипання солі;
  • вам відома правильна необхідна кількість солі;
  • сіль розподіляється рівномірно;
  • його можна використовувати на різноманітних поверхнях.

Для різних застосувань на ринку доступні різні розкидачі солі. Механізм роботи будь-якого солерозкидача дуже простий. Протиожеледний матеріал або сіль додається в бункер, з якого сіль розподіляється на обертовий диск через жолоб. Сіль, яка надходить на обертовий диск, рівномірно розподіляється по поверхні в заданому діапазоні. При цьому, є кілька важливих факторів, які слід враховувати перед використанням розкидача. Один з них — це його вага та розмір. Якщо ви використовуєте розкидач, то його потрібно монтувати на кузові вантажівки чи ззаду трактора. Обираючи розкидач, перевірте вантажність вашої вантажівки при роботі в суворих кліматичних умовах.

.,.,.,.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.