П’ятниця, 29 Березня, 2024

Комунікації Криворіжжя 19-го століття: історія водогону

У 19-му столітті Кривий Ріг відрізнявся від більшості українських міст своїм швидким розвитком і індустріалізацією. Поки в центрах інших регіонів ще можна було помітити дерев’яні і солом’яні будинки, не надто міцні, сірі споруди, Кривий Ріг із кожним роком ставав все величнішим. Наприкінці 19-го століття на Криворіжжя приїжджали науковці та дослідники для вивчення корисних копалин у місті, відкривалися підприємства, а навколо них створювались поселення робітників. Звичайно, населення міста, яке збільшувалось, та промислові підприємства потребували якісних умов життя і усіх необхідних комунікацій. За короткий проміжок часу, криворіжцям вдалося пройти шлях від користування водовозами до створення зручних комунікацій. Далі на kryvyi-rih-future

Життя криворіжців до появи водогону та каналізації

Історія активного розвитку міста розпочалася ще у 19-му столітті із епохою так званої “залізної лихоманки”. Це період, коли Криворіжжя стало лідером гірничодобувної промисловості у всій Російській Імперії. У 1887 році місто вийшло на перше місце в імперії з видобутку руди. Кривий Ріг постійно приймав науковців із різних міст і країн, тут жило і працювало багато людей. Але, як не дивно, довгий час у місті не було центрального водогону: мешканці селищ користувалися колодязями, а криворіжці, які жили у центрі, вимушені були погоджуватися на послуги водовозів. 

Воду привозили у місто у великих бочках, набираючи її у річках Інгулець та Саксагань. Якість такої води залишала бажати кращого, а ціни були не надто втішними для представників молодших та середніх соціальних класів.Воду, яка відповідає санітарно-гігієнічним нормам, можна було набрати у криницях в околицях міста, але така можливість була не у всіх.  Нечистоти із міста забирали золотарі – спеціальні працівники, які займалися чисткою вигрібних ям. 

Питанням створення основних комунікацій у Кривому Розі та області почали займатися лише на початку 20-го століття. У липні 1914 року криворізька сільська громада звернулася до Херсонської земної управи із проханням виділили фінансову допомогу для створення водогону, але початок Першої світової війни скасував усі плани щодо будівництва. Кошти із бюджету країни переважно відводилися на потреби військових, тому будівництво водогону відклали на невизначений термін. Повторно справу розглядали під час засідання президії криворізького окрвиконкому у січні 1924 року – був спланований проект, який мав бути завершений до кінця 1925 року. Вартість водогону при пропускній спроможності 100 ведер на добу складала 750 тисяч рублів. 

Хід будівництва водогону

Будівельні роботи розпочалися лише у квітні 1927 року через брак фінансування і були завершені через рік. Спочатку труби пролягли по вулиці Українській, далі по вулицям Карла Маркса, Леніна, Чорногорці та до вулиці Лікарняної. Загальна довжина труб водогону складала 17 км. Функціонувати мережа почала із чисельними недоробками і обслуговувала мало домівок, тому у 30-х роках 20-го століття було прийнято рішення про створення додаткового водогону, який мав також обслуговувати промислові установи і робітничі поселення. Цей проект був більш масштабніший за минулий і обійшовся владі у 4 мільйона рублів. 

У 1931 році один мешканець Кривого Рогу за добу споживав приблизно 2 літри води, а на промислові потреби йшло більше ніж 60 мільйонів метрів кубічних на рік. З кожним роком мережа водогону у місті удосконалювалась, до неї приєднували більше споживачів, почали з’являтися водосховища. 

Проблемне питання створення каналізації піднялося лише у 1936 році, а вже через рік більша частина міста була підключена до внутрішньої каналізації. Це коштувало державному бюджету декілька мільйонів рублів, однак санітарний стан Криворіжжя покращився в десятки разів.   

Latest Posts

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.