З останніх років СРСР і до середини 1990-х років похід у сусідній район міг принести за собою безліч неприємностей. Кривий Ріг у цій ситуації не був винятком, навіть більше, тоді у місті з’явилися “бігуни” так звана бандитська субкультура. Далі на kryvyi-rih-future.
Звідки пішов образ бандитської субкультури
Є журналісти, які наголошують на тому, що “бігуни” є досить-таки унікальним явищем для всієї пострадянської території. Але насправді це не так. За довго до утворення цієї бандитської субкультури вже існували аналогічні угруповання молоді в індустріальних містах Радянського Союзу. Наприклад, такими були бандити з Казані, які проживали біля заводу під назвою “Теплоконтроль”. Вони були відомі як банда “Тяп-ляп” і діяли на повну вже 1974-го року.
Діяльність цієї банди полягала у поборах з підприємцями-цеховиками, школярами, і навіть банда чинила грабежі, але у підконтрольних ними районах. Між собою банди боролися у вигляді пробігів чужою територією, а все, що траплялося їм на шляху під час пробігу – куршилося, ламалося і підпалювалося. Але для банди стало фінальним зіткнення із міліцією. Тоді банду було повністю ліквідовано, а її лідерів було засуджено до найвищої міри покарання. Відтак наступне покоління “бігунів” – бандитської субкультури багато перейняло від банди “Тяп-ляп”.
Бандитські субкультури у Кривому Розі
Після Другої Світової війни деяку частину жителів Кривого Рогу склали колишні зеки та сосланці на роботи.Колишні засуджені не могли вибирати, де їм жити, там де б їм хотілося, а змушені були розміщуватися в певних районах міста. Звичайно ж системи цих людей і поняття про життя майже не мали жодного контакту, особливо з радянським законом. Внаслідок таких кримінальних установ проникли в голови молодих хлопців. А паралельно до цього цього у Кривому Розі стрімко збільшувалася кількість жителів, будувалися нові райони та мікрорайони. Але на той час з якоїсь причини не передбачили, що молоді, окрім нового будинку, не буде де і час провести. Молодь почала проводити вільний час на танцмайданчику, який раніше повністю належав “кресовцям”. Але так як на майданчик почали претендувати молоді хлопці з нового району Зарічний, то розпочалися бої за неї, у які хлопці почали підтягувати своїх друзів з інших районів.
Для цього навіть було створено спеціальний обряд виклику. Біля Кресовського водосховища на греблі встановлено меморіал, присвячений спецгрупі, яка в свою чергу врятувала платину від її підриву. Там серед техніки розташована зенітка. У той час означало, що куди дивилося її дуло, той район і опинявся в небезпеці, а якщо стовбур був опущений донизу, то в цьому випадку вулицею можна було йти спокійно, а між молодими хлопцями було укладено тимчасове перемир’я.
Яку зброю використовували бандити
На той час молоді доводилося самим робити собі зброю. Період масового озброєння вогнепальним був ще попереду, тому всі збирали самостійно.
Найголовнішим знаряддям були каміння, цегла, кийки, арматура або молотки.
Профтехучилища для “бігунів”, а точніше майстерні, які там були послужили місцем для виготовлення зброї. Так як навичок у виготовленні зброї у підлітків не було, дуже часто в сутичках, постріл виявлявся фатальним для самого стрільця, оскільки стовбур просто вибухав. Матеріал для виготовлення зброї шукали на звалищах та у гаражах. Але зустрічалися досить часто і функціональні самостріли, використовували патрон малокаліберної гвинтівки, які в свою чергу бандити крали в тирах.
Окрім саморобної зброї на той час популярними серед бандитів були й саморобні гранати, які робили із промзапобіжників. Сам запобіжник був корпусом майбутньої саморобної гранати. Вибухівкою часто виступав вміст детонуючих шнурів ДШ. У цих прикладах вибухнула потужніше ніж у військових гранатах. Запобіжників із шнурами тоді вистачало. Їх брали з кар’єрів та інших промпідприємств Кривого Рогу. Іноді як вибухову речовину використовували патрони для сифонів від газованої води, які у свою чергу начиняли сіркою по максимуму. Навколо виготовленої гранати кріпилися різані цвяхи, як вражаючий елемент. Надалі гранату вдосконалили, прикріпивши до неї рибальські гачки, які просто намертво причіплювали кинуту гранату на одязі жертви.
Встановлені порядки
Кожна група відповідно тримала під повним контролем свій район, а будь-які візити сторонніх дуже жорстко припинялися. Спочатку такі правила стосувалися лише членів інших груп з інших районів, але згодом бандитів побільшало, і тоді небезпека була абсолютно для кожного підлітка.
“Бігуни” робили групові напади на членів угруповань інших районів міста, влаштовували заворушення та побиття. Дане явище було настільки поширене в радянському союзі, що навіть потрапило у відому програму СРСР у кінці 1980-х “Погляд”. У процесі зйомки програми молоді хлопці відповідали на поставлені ним питання, про мету їх занять вони говорили, що вони займаються цим просто так, бо нічого робити.
Цілі “бігуни” перед собою не ставили, для них найважливішим було захистити честь району, постояти за нього та покарати чужинців. Кожне угруповання мало свою назву, противників у свою чергу називали матюками.
До того ж у “бігунів” був свій дрес-код. Він звичайно трохи відрізнявся від бандитів з інших груп, але головною і незмінною схожістю всіх угруповань був брезентовий ремінь, який мав логотип Rifle або F. U. S. Пояси були абсолютно різного кольору. Бандити могли підходити до підлітків і питати за пояси, якщо хлопець був не з угруповання, то речі могли відібрати, але після цього проблеми не закінчувалися.
Управа міліції
Проблема “бігунів” незабаром набула загальноміського масштабу. Постійні сутички бандитів, що вели за собою фатальні наслідки, загибелі підлітків, на які міліція мала реагувати. Але все це було насправді не так, бандитами займався лише невелика частина працівників міліції, адже вони мали й без того достатньо роботи.
Іноді молодих людей затримували за особливо злісне хуліганство, але це не вирішувало проблему, а навпаки “відсидка” додавала привабливості субкультурі. Тюремні терміни “бігуни” отримували досить рідко, але це змінилося з приходом незалежності. У 1992-му році 4-го листопада приблизно шостої години вечора у відділок міліції Саксаганського району надійшов дзвінок, в якому заявник просив заспокоїти підлітків і припинити свавілля, яке вони творять і яке загрожує простим криворіжцям по вулиці Спаська, 2. Тоді на місце події виїхало три міліцейські, а за вказаною адресою знаходилося більш ніж двадцять підлітків-хуліганів. Коли бандити побачили міліцію вони відкрили вогонь, але міліціонери відповіли їм тим самим, внаслідок чого було вбито 18-річного хулігана, який при собі мав саморобну зброю та гранату. Інші ж кинули саморобну зброю, і кинулися тікати.
Після цієї події, метод роботи з хуліганами різко змінився. Членів угруповань почали масово затримувати, ув’язнювати вже за більш тяжкими статтями, такими як зберігання зброї або посягання на життя та інше.
Рух бандитів повністю вдалося припинити після вбивства міліціонера Дмитра Войчишина, який отримав смертельну кулю за зауваження до підлітків у тролейбусі. Після чого і були вжиті крайні заходи щодо нейтралізації банд та їхніх ватажків. До 1995-го року більшість колишніх “бігунів” перестали займатися хуліганством або ж поповнили лави більш серйозних бандитських груп.
