Субота, 20 Липня, 2024

437 років праці: історія криворізької сім’ї шахтарів

Робочі династії – це те, що завжди викликає повагу та захоплення. Є безліч історій, коли різні покоління однієї родини присвячували якійсь професії майже усе життя. Просто через бажання бути на своєму місці, любов до своєї професії, прагнення робити рідний край краще і допомагати людям. Проте, дуже часто ці життєві шляхи залишаються поза увагою суспільства. Криворізька родина Чірва віддала тяжкій праці на промислових підприємствах майже п’ять століть. Кожен із членів славетної родини зізнається, що шахтар для нього не лише робота, але й життєве призначення. А улюблена справа навіть після 437 років праці не може бути виснажливою. Далі на kryvyi-rih-future

Як все починалося?

Історія родини Чірва почалася у 1929 році, коли до Кривого Рогу приїхав Сергій Минович Чірва та влаштувався працювати на рудник ім. Кірова. На жаль, чоловіка спіткала трагічна доля – він загинув під час Великої Вітчизняної війни, відмовившись від евакуації. Проте пам’ять про нього зберегли назавжди його троє синів та дві доньки, продовживши справу батька. 

Григорій Сергійович, один із синів Сергія Миновича, присвятив шахтарській справі у Кривому Розі 37 років. Чоловік пройшов довгий та кропіткий шлях – він починав працювати як гірний майстер, а наприкінці кар’єри був начальником шахти. Його син, Геннадій Григорович Чірва, перевершив батька і пропрацював у шахті 38 років у якості простого робітника. У Геннадія Григоровича збереглося багато спогадів про батька, свою юність та перші кроки у роботі. 

Геннадій Чірва розповів, що раніше він із родиною жив на території шахти. Будинок знаходився поряд з адміністративною будівлею дуже близько і тато Геннадія навіть ходив на вечірні зміни у домашніх капцях.  Жила сім’я доволі непогано: у батька-шахтаря була покоївка, яка прибирала у будинку, готувала їсти та займалася іншими хатніми справами. Також були два коні та візник. 

Григорій Сергійович спочатку працював майстром, потім начальником ділянки, а пізніше, 25 років поспіль – начальником шахти. Замісник міністра особисто багато разів приїжджав до родини Чірва додому, вмовляв Григорія стати директором шахти, але батько не погоджувався. З особливою любов’ю син шахтаря згадує те, як його бабуся Ніна готувала смачний борщ і вони всі разом, із замісником міністра, який заходив у гості, сідали за стіл.  

Геннадій Григорович згадував, що його батько завжди з великою відповідальністю ставився до роботи і цю якість він успадкував від нього. Григорій Сергійович завжди працював дуже багато, а на згадку про його наполегливу працю у будинку Чірва висить великий металевий провідний телефон. Колись він забезпечував прямий зв’язок з диспетчером шахти і використовувався у разі екстреної необхідності, а після стількох років, звісно, вже не працює. 

Професія шахтаря як спадок

У Геннадія Григоровича також є син Антон, який розповів, що при виборі професії ні на хвилину не сумнівався – як його дідусь і батько він працює на шахті. Чоловік знайомий з шахтою ще з юних років. З шести-семи років щовихідних Антон Геннадійович прокидався о шостій ранку і разом з батьком їхав на роботу. Робочий день починався традиційно зі сніданку в буфеті – коржика та стакану сметани. Потім батько йшов на наряд, на другий поверх, і так проходили вихідні Антона. Син шахтаря згадує, що потім закупили комп’ютери та стало ще цікавіше. 

А ось син Антона Геннадійовича ще не визначився з майбутньою професією, проте батько впевнений, що найголовніше у житті – робити те, що тобі найбільше подобається, та дослухатися до цінностей, які не підводили родину Чірва протягом століть. Члени робочої династії, здавалося б, за всі роки своєї діяльності обіймали всі можливі посади на криворізькій шахті, і для кожного з них це привід для гордості. 

Latest Posts

.,.,.,.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.