Кривий Ріг старе місто. Його офіційне заснування датується 1775-м роком, але деякі історики ставлять під сумнів цю дату, і заявляють, що Кривий Ріг міг утворитися набагато раніше. У ті часи люди любили вигадувати незвичайні історії та міфи про місцевість в якій проживали. Деякі з повір’їв сягнули сьогодення. Декілька легенд про заснування міста Кривий Ріг представлені в списку нижче. Усі вони досить різноманітні. Є захоплюючі та пригодницькі, романтичні та забавні, а є й сумні історії. Далі на kryvyi-rih-future.
Легенда про козака
Це повір’я є найпоширенішим серед усіх легенд, які існують про Кривий Ріг. Легенда про козака говорить, що в ті часи на територію, де зараз розташовується нинішній Кривий Ріг, прибув відомий на той час козак на прізвисько Ріг. Відомий він був тим, що одного разу під час бою втратив око. У деяких джерелах зазначено також, що козак втратив ногу і був кульгавим. Прибувши на територію, де зараз розкинувся нинішній Кривий Ріг, козак вирішив тут влаштуватися. Місце для свого житла він вибрав якраз де зливаються дві річки Інгулець та Саксагань. Всі люди, які заїжджали до Рогу або жили по сусідству, називали його “кривим” через травму, отриману під час бою. Після того, як Рог влаштувався в новому місці, з нього почали брати приклад і інші запорізькі козаки, а також селяни. які були в бігах і почали селитися поблизу житла козака Рога. Таким чином і влаштувалося поселення, яке поступово переростало в місто.
2010-го року на площі біля Криворізької міської ради було встановлено пам’ятник легенді козаку Рогу. Ідея про встановлення пам’ятника козаку, засновнику міста виникла ще у 1970-х роках, але вдалося реалізувати проект лише через сорок років.
Мис
На фото затоплений кар’єр за парком ім. Ф. Мершавцева. Вид зі сторони “Каскаду” 1953 рік
Існує ще одна давня легенда. Цьому повір’ю є навіть деякі документальні докази. Місцевість називали Кривим Рогом задовго до появи тут засновника козака Рога. Місцевість мала таку назву через те, що там був кам’яний мис. Про це свідчать деякі згадки у листах мандрівників, а також про це говорять деякі карти.
Скарби козацтва
Яка ж легенда і без захованих скарбів. Виходячи з повір’їв весь скарб козацтва був захований в основному або в курганах або його ховали в скелях. Але був один виняток. Існує легенда про Царьову могилу. Якщо їй вірити то від могили, від якої на проміжку в сто сажнів, знаходиться умовне позначення, від якого ще необхідно пройти в бік на проміжок у п’ятдесят махових сажнів. Пройшовши цю відстань, яка вимірюється в староруській одиниці, буде знаходитись велика яма, в якій буде закопане багатство, заховане за десятьма замками. У скринях знаходиться триста пудів дорогоцінних металів. Неподалік від ями ще зарито старий казан, який раніше належав отаманові, а в ньому знаходиться десять пудів золота. Окрім того, що козаки дуже ретельно ховали свої скарби, вони на них ще й накладали закляття. Закляття діяло в такий спосіб на шукачів скарбів, що якщо ті шукають скарб з поганими намірами і хочуть спустити багатство на щось погане, то скарб ніколи не знайдеться, а замість нього шукачам скарбів буде траплятися на шляху лише сміття. Знайти скарби козацтва може тільки та людина у кого найчистіші та найсвітліші наміри.
У Кривому Розі достатньо ентузіастів, любителів пригод та шукачів скарбів. Але жодному з них ще не вдавалося знайти золото козаків.
Місце Карачун
Давним давно через територію де зараз розташований Кривий Ріг проходив шлях чумаків. Про цю інформацію стало відомо татарам і вони у свою чергу для чумаків почали організовувати регулярні засідки та нападати. Чумаки незадовго зрозуміли, що цей шлях через цю місцевість більше не буде безпечним і вибрали для свого шляху іншу дорогу, яка була безпечнішою, тому що в той час напади татарів були дуже і дуже величезною проблемою.
Але цей чумацький шлях, яким раніше переміщалися чумаки був дуже зручним і роками перевірений. Тому чумаки довго не замислюючись звернулися по допомогу до запорізьких козаків. Ті у свою чергу не відмовили у допомозі. Для них було доброю справою допомогти ближньому добротою та подолати татар.
Об’єднавшись чумаки з козаками напали на табір татар дуже рано вранці. Тоді нікого не щадили і майже всі були вбиті, тільки одиницям із татар вдалося втекти. Цю територію після цього прозвали Карачун, що в перекладі з татарської означає чорна гора. Пройшовши крізь роки, назва трохи перетворилася і зараз у народі цю місцевість називають мікрорайон Карачуни.
Дівчина Рудана
Давним давно, ще в ті часи, коли козацтва не існувало на землі, на просторах теперішнього Криворіжжя, прибуло величезне плем’я. Місцевість була досить зручною, земля родючою, ліси, велика кількість звірів, річки і риба в них. Існували всі умови на той момент для гарного життя племені. Досить таки тривалий час все було чудово на землях племені, але через деякий проміжок часу врожай почав засихати. У той момент плем’я виживало завдяки полюванню та рибалці. Але це довго не тривало, згодом почали вимирати тварини та риба. Племенем було організовано збори, на яких старійшини вирішили залишити ці землі. Але один із старійшин раптом встав і заявив, що для того, щоб все повернулося як було, повернулася худоба, землі стали родючими, необхідно принести в жертву найкрасивішу молоду пару. У той момент із натовпу племені вийшла Рудана. Вона була найкрасивішою дівчиною у племені. З натовпу вона попрямувала у бік жертовнику, а за нею вийшов і її юнак. Дівчина стрибнула з обриву прямо в річку і зникла в потоці води, що вирував. Слідом за нею зі скелі зірвався і її юнак. Звідси народилася легенда про те, що кров молодої та гарної Рудани, яка потрапила в землі Криворіжжя, перетворилася на поклади залізної руди, які й стали найголовнішим скарбом Кривого Рогу.
Історія закоханої пари
У дуже давні часи біля річки, яку зараз називають Саксагань, знаходився маєток пана Потоцького. Серед своїх слуг йому сподобалася одна дівчина на ім’я Ганна. Від неї він хотів взаємності, але сам Потоцький був вже старий, особливою красою не відрізнявся і тому дівчину така увага з боку пана не зовсім порадувала. До того ж у Ганни був коханий, котрий був конюхом у пана Потоцького, а звали його Сакса.
Молоді люди любили одне одного і вирішили одружитися, але на той час було прийнято просити дозволу у пана на одруження. Сакса і Ганна попросили дозволу на одруження, але оскільки пану Потоцькому сподобалася дівчина, він відмовив їм. Молода пара вирішила втекти з маєтку. Пан Потоцький не розгубився і відправив погоню за ними. Незабаром обох було спіймано. Сакса було забито палками до смерті, а Ганну втопили в мішку з камінням. Обидва трупи скинули в річку, яка зараз зветься Саксагань, на честь закоханої пари.
Зимівник козаків
За часів козацтва на місці селища Аллахівка, яке на даний момент називається селищем Шевченко, знаходився зимівник козаків. І якось повертаючись з далекого походу, козаки взяли в полон одного татарина. Ім’я його ніхто не знав, та й сам татарин не називав. Козаки забрали татарина до себе в зимівник та поручили йому виконувати громадські роботи. Так татарин день за днем займався корисною працею. Він був досить здібним, добре виконував доручену роботу і до всього ставився серйозно. Татарин козакам завдавав лише єдину незручність- дуже голосно промовляв молитву, в якій багато разів згадував Аллаха. Татарина прозвали Аллаховим сином, а місце зимівника почало носити найменування Аллахівка.
Камені на Чорногорці
Якось у давнину на Гданцівці був збудований завод, який переплавляв мідь. Керували виробництвом на той час французи. Для високої якості виготовлення міді французи використали особливий камінь, який був чорного кольору та який везли з далеких країв.
Але одного разу один працівник підприємства, прийшовши додому, звернув увагу на те, що його дружина товче дивний предмет у ступі, після чого проводить смугу чорного кольору. Працівник заводу розглянувши предмет, який штовхла його дружина, йому здалося, що цей камінь має дуже велику подібність до тієї сировини, яку французи везуть з далеких країв. Як виявилося чорного каменю, дуже і дуже багато в районі Чорногорки. Цілі пласти чорного каменю виходили назовні, а всередині гори сировини було ще більше.
Працівник взяв зразок каменю із Чорногорки і вирушив до керівництва заводу. З того часу почався активний видобуток каменю на Чорногорці. Цю сировину видобували в печерних шахтах. На сьогоднішній день сліду від цих шахт практично не залишилося. Але деякі любителі пригод та історії досі намагаються відшукати старовинні тунелі.
Легенда про чарівників
У старовинні часи біля річки Саксагань мешкав чарівник Бейкуш, який мав прізвисько Сова. У нього була дочка, яка згодом підросла і обрала в собі в обранці сина козака, який мешкав поблизу. Козак цей був чарівником. І якось обидва чаклуни вирішили з’ясувати чиї чари виявляться сильнішими.
Бейкуш зробив свій перший крок, прийшовши в гості до свого свата, він обернувся на кулю вогню і спалив житло козака. Потрібно відзначити, що тоді Бейкуша абсолютно всі боялися, він вселяв стах людям, оскільки він був не просто чарівником, а займався чорною магією. Він легко виходив на контакт із нечистими силами, та й вигляд у нього був відповідний. Руки в нього були як гілки довжелезні, а ніс його був довгий і червоний, що звисав нижче ніж борода.
Козак у свою чергу не відступив і завдав Сові удару у відповідь. Він проживав біля річки Саксагань, де при наближенні до його будинку купалися чорти та інша нечиста сила. Козак, прийшовши до будинку Сови, попросив у того горілки. Сова не відмовив, а дав козакові напій, а той у свою чергу кинув її до біса в річку, після чого козак узяв чарівника за його довгий ніс і кинув до чортів в річку. З того часу чаклуна Бейкуша ніхто не бачив. А чорти, які проживали в річці біля житла Сови, допивши всю горілку, вирішили піти в інше місце. З того часу більше ніякої нечисті в цій місцевості не було.
